Barbossa

23 березня 2018, 12:41

Корупціонер часів Януковича у Дніпрі допомагає бойовикам «ЛНР»?

Чотири роки минуло з Революції Гідності та повалення режиму Януковича. Нажаль, велика кількість поплічників екс-президента досі продовжують грабувати Україну та годуватися кров’ю українського народу. Іноді – майже в прямому сенсі. Ось, наприклад, директор Управління Національного банку України в Дніпропетровській області Максим Яіцький. Людина, що не є публічною і не дуже відома широкій громадськості. Але, завдяки займаної посаді має можливість використовувати свій статус для лобіювання інтересів тих, хто готовий щедро оплачувати ці послуги. Навіть якщо мова йде про сепаратистів та ворогів України. Гроші – вони не пахнуть… На початку 2000-х Максим Миколайович вже працював заступником керівника, а потім й керівником Дніпропетровського відділення Нацбанку. На цей час припадає гучний скандал із банкрутством комерційного банку «Прем’єрбанк». Тоді постраждали 7 тисяч фізичних і понад 50 юридичних осіб на суму 63,7 млн. гривень (майже 12 млн. доларів США за курсом 2004-2005 років). Ліквідатор «Прем’єр-банку» був близький до групи «Приват» і турбувався не так про інтереси вкладників збанкрутілого банку, як про інтереси фінансово-промислової групи. Відповідальним за призначення ліквідатора був Максим Яіцький, який після скандалу раптом отримав керівну посаду саме у «Приватбанку»! Але справжній «зоряний час» для нашого героя настає у 2012 року. За часів Януковича відомі таланти Максима Миколайовича виявилися затребувані знову таки у Нацбанку. У березні 2012 року Яіцький отримав посаду керівника Управління Національного банку України в Дніпропетровській області. Із цього часу його фінансові справи різко пішли в гору. Під керівництвом та за згодою таких «видатних» регіоналів, як Сергій Арбузов, Євген Удод та Анатолій Крупський, Максим Миколайович зайнявся «економічними реформами» на Дніпропетровщині. Результати цієї діяльності тоді відчули на собі багато хто з підприємців нашої області. Але в 2014 року сталася Революція Гідності. Здавалося б, на цьому кар’єра Максима Яіцького повинна була завершитися (бажано – на лаві підсудних). Але ж підприємливий банкір знову втримався на плаву. Восени 2014 року Максим Миколайович якимось чином успішно пройшов люстраційну перевірку та вже під керівництвом сумно звісної Валерії Гонтарєвої продовжив працю в якості керівника Дніпропетровського обласного управління Нацбанку. Напевно, на радощах від цієї події, в цьому ж році він придбав відразу три гаражі в центрі Дніпра. Але, найцікавіші факти спливли на поверхню в січні 2015 року. Поки наші бійці героїчно обороняли Донецький аеропорт й вели бої під Дебальцевем, Максим Яіцький зайнявся реорганізацією діяльності Нацбанку на території Луганської та Донецької областей. Причому – в дуже цікавому напрямку. Жителі Луганська з подивом побачили, що відкрилися деякі відділення українських комерційних банків, які припинили роботу ще влітку. Кореспондентські відносини мають на увазі відкриття коррахунку розрахунково-касового центру «ЛНР» в Національному банку України – так само, як свій коррахунок в Києві був у луганського теруправління Нацбанку. Власне, без цього безготівкові розрахунки між суб’єктами на території, підконтрольній Україні, і які перебувають в «ЛНР» неможливі. Чи реально подібне визнання «ЛНР» законною структурою з боку держави Україна? Чи можливо, щоб під час бойових дій Національний банк встановлював відносини з розрахунково-касовим центром «ЛНР»? Дуже дивно, але навіть така, м’яко кажучи, неоднозначна діяльність Максима Яіцького на посаді керівника НБУ в Східному макро-регіоні залишилася без уваги правоохоронних органів! Про результати цієї «діяльності» ми можемо судити по деклараціям Максима Миколайовича. Так, наприклад, у 2017 року діти держслужбовця (донька – студентка та неповнолітній син) отримали від когось дуже цікаві подарунки – майже по 2 млн. гривень на кожного! Крім цього, банкір і його сім’я задекларували близько 200 тисяч доларів. Причому, 50 і 70 тисяч доларів з цієї суми (готівкою!) належать знову таки дітям Яіцького. Можна було б навести ще багато цікавих прикладів з біографії та фінансових справ скромного дніпровського чиновника. Але ж здається, що й наведених фактів вже достатньо для збудження інтересу до цієї «видатної» особи як громадських активістів так й компетентних органів.