1 лютого 1936 року постановою ВЦВК місто Кам’янське «на прохання дніпропетровських і українських організацій» (як сказано в тексті постанови) було перейменовано на Дніпродзержинськ. Але які причини, що ім’ям Фелікса Дзержинського, який ніколи не бував у Кам’янському, названо місто? Офіційна версія така: перейменування відбулось у зв’язку з його внеском як голови ВСНГ до пуску Дніпровського заводу 1925 року.
У березні 1925 року, як говорять перекази, до голови раднаргоспу Дзержинського прибула делегація з Кам’янського з проханням виділити кошти на розконсервацію та пуск Дніпровського заводу. Після закінчення громадянської війни місто перебувало в постійній напрузі: буде працювати завод чи його остаточно зупинять?
Вислухавши прохачів, Фелікс Едмундович нібито обурився таким становищем і тут же вирішив допомогти Дніпровському заводу, виділивши на його відновлення 300 тисяч карбованців.
Проте ця версія не підтверджується документально. Після закінчення громадянської війни обсяг робіт, який виконували на Дніпровському заводі залишався мізерним. Саме тоді, коли в Кам’янському підготували до пуску прокатні стани, які за своїм найновішим устаткуванням були єдиними в республіці, вийшла постанова Главметалу про закриття Дніпровського заводу.
На початку 1925 року заводоуправління відрядило голову завкому колишнього чекіста А. Білецького до Москви на пленум «Металіст», щоб розповісти про ситуацію на заводі, його готовність до виробничої діяльності та спробувати домогтися відміни рішення про закриття підприємства. У Москві А. Білецький зустрівся з Ф. Дзержинським. Після свого повернення, 28 березня 1924 року на відкритих загальних зборах членів і кандидатів Кам’янської організації КП(б)У Білецький зробив доповідь про результати поїздки на пленум.
«Після Пленуму мені довелось звернутися до Голови ВСНГ (тобто, Ф. Дзержинського — авт.), котрий сказав: якщо пустити Дніпровський завод, то треба зупинити Юзівський завод. У подальшому наш завод буде працювати також на активній консервації». Питання зависло в повітрі. Голова ВСНГ відмовив проханню делегації з Кам’янського, проблему не вирішив, і завод все так само функціонував з мінімальним навантаженням.
Одначе тут втрутився фактор, значно могутніший, ніж воля самого творця ВЧК. З другого півріччя 1924—1925 року металічний ринок СРСР починає відчувати голод. Паралельно з бурхливим розвитком металургійної промисловості зростає ринковий попит. Країні знову потрібен метал.
На початку 1925 року «Югосталь» прийняла розширену виробничу програму. Й у зв’язку з потенційними можливостями Дніпровського державного заводу (ДГЗ) Катеринославський райком ВСНГ постановив звернутися з клопотанням до Українського комітету ВСНГ про необхідність і вигідність пуску доменних печей. У лютому 1925 року на ДГЗ було введено в дію дротяний стан, на початку квітня — 3-я мартенівська піч, 28 квітня — перша доменна піч. Від цього дня завод у Кам’янському з числа законсервованих підприємств перейшов у ряд діючих. Зусилля заводчан увінчалися нелегким успіхом: Дніпровський державний завод, а разом із ним і місто Кам’янське, були врятовані.
Ну а лаври, як ведеться, дістались іншим. На мітингу 28 квітня, присвяченому пуску доменної печі №1, прийнято рішення обрати Фелікса Дзержинського почесним горновим першої домни й навічно внести його ім’я до списків металургів заводу.
Як бачимо, роль Ф. Дзержинського у відновленні Дніпровського заводу була чисто номінальною: очолюючи ВСНГ він звичайно був в курсі подій, так само, знав і про введення в дію інших підприємств Півдня. Отже, коли немає підстав вважати Ф. Дзержинського безпосередньо причетним до пуску Дніпровського заводу, то чому ціле місто продовжує носити чуже ім’я? Коли навіть гіпотетично уявити, що знайдуться незаперечні документи, які підтверджують його вирішальний внесок в пуск заводу — це теж іще не аргумент.
Викликає здивування і обурення, що на двадцятому році Незалежності України місто несе на своїх плечах ім’я кривавого вождя тоталітарного більшовицького ладу, одного з найбільш зловісних фігурантів двадцятого століття. Парадоксально, але окупаційний гітлерівський режим здійснив одну добру справу: повернув місту його справжню назву — Кам’янське, чого не зроблено за роки незалежності України.
Чому необхідно повернути Кам’янському його власне ім’я? Мова не про помсту «лицареві революції», а про відновлення історичної справедливості. Коли б Кам’янське було перелицьовано за прізвищем людини, якою разом з українською нацією гордиться все людство, все одно було б необхідно повернути місту його рідну назву.
Великий російський письменник Іван Бунін, який напружено слідкував з еміграції за подіями на фронтах другої світової війни, зробив запис у своєму щоденнику, датований п’ятницею 29 жовтня 1943 року: «Взяты за эти дни Екатеринослав, Лоцманская Каменка (когда-то я там был перед проходом по порогам). Теперь это, верно, город, гнусно называемый «Днепродзержинск».
Додати нічого.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Аеровокзал, 1960-е гг. |