Виконуючи бажання замовників побудувати місто на старогрецький і римський зразок, Геруа спроектував храм у вигляді величезної п’ятинефної базиліки. Вважається, що зразком для нього слугував римський храм Сан-Паоло фуорі ле Мура (Святого Павла за муром). Споруду спочатку планували у 71 сажень (близько 150 м) довжини, 21 сажень (близько 45 м) ширини та 65 сажнів (близько 139 м) висоти. Пізніше князь Потьомкін наказав збільшити довжину будівлі на один аршин, щоб пе-ревершити довжину собору Святого Петра у Римі. Головний вхід мав прикрашати величезний портик на вісім коринфських колон та два невеликих куполи над нартексом. Такі ж самі, лише шестиколонні портики мали прикрасити і бокові входи. Завершувати споруду мав величезний купол на високому барабані, розташований над середньохрестям собору.
Перший камінь в олтар собору поклала Катерина II. Саме цей камінь і почали офіційно вважати першим каменем міста, а дату закладення собору — днем заснування Катеринослава.
Того ж таки 1787 року Туреччина оголосила Росії війну, з початком якої субсидії на побудову нового міста значно скоротили. Але значну частину виділених коштів використали на видатки військового часу, частину просто розікрали. Тому на 1788 рік зроблено було лише фундамент собору, який коштував скарбниці величезних, як на ті часи, грошей — 71 102 рублі.
Призначений 1788 року до Катеринославського намісництва архітектор Іван Старов повністю перепланував Катеринослав, створивши проект більш реальний і відповідний до тогочасних умов. Собор, за новим проектом, ставав набагато меншим і переносився приблизно на вісімдесят п'ять метрів від місця закладення, на єдину вісь з палацом намісника. На жаль, і цей проект не було реалізовано. По смерті князя Потьомкіна асигнування на будівництво знову було зменшено, а по смерті Катерини II взагалі припинено.
Наступний проект собору було складено лише у 1805 році місцевим землеміром Неєловим. Відісланий на затвердження до Петербурга він був відхилений Олександром І, як незадовільний з точки зору високого стилю. Натомість видатний російський зодчий, академік Адріан Захаров отримав завдання скласти проект Катеринославського собору. Ймовірно, що маючи багато іншої роботи, Захаров просто розпорядився скопіювати із значним спрощенням готові креслення на побудову Андріївського собору у Кронштадті. Внаслідок такої оперативної роботи новий проект Преображенського собору було затверджено вже до середини 1806 року.
Будувати собор на пустельному, віддаленому від міста пагорбі, місцева влада одностайно визнала недоцільним. Вирішено було, що найкраще спорудити собор десь у самому місті поближче до народу. Далі думки розділилися. Архієпископ Іов Потьомкін запропонував зводити собор у самому центрі тогочасного міста, поруч з Успенською церквою (на сучасному майдані Дем'яна Бєдного), а губернатор граф Ланжерон — на місці сучасного Троїцького храму.
Лише у 1828 році Святійший синод узяв бік архієрея. Преображенський кафедральний собор вирішено будувати поряд з дерев'яною Успенською церквою. Було виділено кошти й розпочато підготовчі роботи, але інженери, які, підпорядковувалися губернатору, вивчивши намічену ділянку, визнали її непридатною для великого будівництва через слабкі грунти та високий рівень ґрунтових вод. Справу розглянув особисто Микола І і дійшов рішення, що кафедральний собор можна спорудити на Горі, там, де його заклала Катерина II.
22 травня 1830 року відбулося повторне закладення Преображенського собору. Було повернено на місце вийняті під час підготовчих робіт 67 карбованців та мідну визолочену дошку, які були закладені Катериною II, з додатком нового тексту та певної кількості грошей від імені її онука.
Будівництво закінчилось 9 травня 1835 року, а 29 червня собор було освячено. Коштував новий храм триста тисяч карбованців, з яких сто тисяч зібрало місцеве населення, а інше оплатила скарбниця. Храм, вшестеро менший від того, який було закладено у 1787 році, був в той же час значно спрощений у порівнянні із первісним проектом Адріана Захарова, хоча таки зберіг характерний петербурзький шпиль та вишукану пластику, притаманну російському класицизму початку XIX сторіччя і вже майже втрачену у 1830-х роках.
Стелю, барабан та паруси склепінь собору було розписано академіками живопису Безсоновим, Сазоновим та Теребеньовим у техніці «сграфіто». Стіни розписали під кольоровий мармур. Спочатку, крім розписів, єдиною прикрасою собору був різьблений з дерева, білий із позолотою іконостас. Але потроху у ньому з’являлися й інші гідні уваги речі. Існують акти про передачу до собору великої кількості утварі, шат, корогов із ризниці колишньої кафедри — Успенського собору. Можливо, деякі цінні речі передавалися і з інших церков губернії. Не забували про собор і меценати. Причому меценати найрізноманітніші. Від дворянина Герсеванова, який подарував картину «Невірний Фома» роботи італійського майстра XVI сторіччя Гверчіно, до жителів Вознесенської слобідки, які, в складчину, придбали для собору ікону Вознесіння. Одночасно з будівництвом собору довкола нього було проведено великі опоряджувальні роботи. Могила, на якій стояла Катерининська миля, була підрізана з боків та обкладена «диким» камінням. Майданчик, який утворився довкола неї, та сходи на нього було вимощено чорною аспідною плитою і обнесено металевою огорожею. По фундаментах старого собору, з відступом лише біля бічних портиків та вівтаря, за проектом Миколи Денисенка споруджено дерев'яну огорожу на цегляних стовпах, у якій були великі брами з трьох боків та дві одноповерхові вартівні біля головного входу. В огорожі, проти вівтаря собору, архієпископом Гавриїлом було встановлено мармурову колону в пам’ять будівництва собору, спеціально вивезену для цього з Херсонеса Таврійського. Колона на високому цегляному п’єдесталі, увінчана визолоченими металевими капітеллю, «яблуком» та хрестом простояла до 1906 року. Потім її перенесли до Обласного музею, поставивши на зміну таку саму колону, виготовлену з місцевого граніту. Доповнювали благоустрій викладені з гранітних плит доріжки. Спочатку їх зробили лише в огорожі храму. А у 1840 році гранітом було викладено дорогу від південної брами через площу до Архієрейської вулиці, яка призначалась для парадних виходів архієрея.
До 1976 року дата заснування Преображенського собору вважалась днем заснування м. Катеринослава (Дніпропетровська).
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Мерефо-Херсонський міст, 1941, 1941 Бугайченко Роман |