У 1782 році при проведенні народного перепису в монастирській слободі Піщанці до списку було внесено близько 700 мешканців.
15 березня (за ст.ст.) 1785 року архімандрит Гавриїл звернув увагу Преосвященного Амвросія на потребу будівництва в Піщанці церкви, до того ж він просив дозволу про направлення на допомогу священикові Феодору Самборському помічника. На проханням архімандрита на місце священика було рукопокладено Пантелеймона Покорського, колишнього дяка, людину чесну та порядну, «читанню та співу навчену».
Для влаштування церкви вирішили використати дерев’яну споруду старої соборної церкви монастиря. Після завершення відомим Кирилом Тарловським будівництва нової кам’яної соборної церкви на честь Святого Миколая, отримали дозвіл єпархіального начальства на перенесення колишньої дерев’яної Свято-Миколаївської церкви з території монастиря до слободи Піщанка. 29 січня (за ст. ст.) 1789 року будівництво церковної споруди завершили, а 7 березня (24 лютого за ст. ст.) того ж року освятили храм на честь Архістратига Михаїла, в ньому почалися богослужіння.
Свідоцтва про храм і його причт знаходимо в довідникових книгах Катеринославської єпархії за 1908 та 1913 роки. Ось яка інформація наведена в 1908 році: «…церковь перенесена из Самарского монастыря, деревянная, однопрестольная — во имя Архангела Михаила. Церковно-приходское попечительство с 1894 года. Есть церковно-приходская и земская школы. Количество дворов в приходе — 517½. Количество прихожан — 2070 мужского пола и 2121 — женского. Наличный состав причта: священник Захария Артемиевич Кучеренко (63 года), диакон Алексий Павлович Евецкий (60 лет), псаломщик Феодор Георгиевич Пироговский (72 года), дочь священника Александра Иоанновна Ювченко (70 лет), церковный староста кр. Евтихий Иоаннович Задерака (64 года)». Інформація у більшості стосується прізвищ місцевих мешканців, причетних до церковного життя поселення, на жаль, вона не проливає світла на архітектурно-містобудівні особливості храмової споруди.
Які зміни відбулися за п’ять років? Ось яка інформація представлена в наступному довіднику цього часу: «Село Піщанка, Знаменівської волості, Новомосковського повіту. Дерев’яна церква на честь Архістратига Михаїла влаштована в 1787 році (?), перенесена в 1830 році (?). Поблизу церкви садиба священика (будинок священика власний, у диякона та псаломника громадські, в задовільному стані)». Кількість парафіян вже: 2670 чоловіків і 2868 жінок. Місцевість частково на височині, суха, частково в низині, вогка. Знову ніяких даних про зовнішній вигляд, лише плутанина в датах заснування та перенесення споруди.
Однак є значна кількість інформації про членів церковного причту. У його складі зазначено: священиком Михайло Захарійович Кучеренко (38 років, закінчив духовну семінарію, священствує з 1898 року, на даному місці (четвертий за рахунком) з 1913 року, має дружину з 2 дітьми, отримує казенного жалування 96 рублів); другим священиком (на вакансії диякона) Олексій Павлович Євецький (67 років, закінчив 4 класи духовного училища, священствує з 1912 року, вдівець, має п’ятеро дітей, казенного жалування не отримує); псаломником-дияконом Володимир Степанович Краснокутський (37 р., псаломник з 1910 р., диякон з 1914 року, має дружину з трьома дітьми, отримує казенного жалування 36 крб.), церковним старостою селянин Євтихій Задерака; заштатним священиком значиться Захарія Кучеренко.
В сучасному селі Піщанка збудовано нову церкву на честь Піщанської ікони Божої Матері (Першої Новомосковської благочинницької округи). Основним ктитором нової церкви є голова сільради Мазниця Микола Павлович.
Як зазначають місцеві старожили, давня дерев’яна церква простояла до кінця 1930-х рр. Теперішній священик о. Олександр (Спічак Олександр Вікторович) зазначає, що збереглися фотографії з зображенням храму до руйнування, та, на жаль, поки що не вдалося їх віднайти (йдеться про вирізку з надрукованим фото в місцевій газеті 1930-го року та чорно-білим фото з колекції місцевих мешканців села). В статті мова йшла про потребу переобладнання церкви під клуб і переплавки дзвонів.
Будемо чекати на той час, коли віднайдуться зображення однієї з найдавніших храмових споруд Присамар’я, на основі яких стане можливим дослідити архітектурно-містобудівні особливості церкви. Цікавим і необхідним завданням є локалізація місця розташування колишньої церкви й археологічного дослідження церковної ділянки.
Споруду храму зруйнували і вже нічого було перетворювати на клуб. З розповідей старожилів відомо, що людина яка демонтувала хрест із церковного верху, розбилася. У середині 1940-х років влада дала дозвіл на проведення богослужінь у вцілілій споруді хрестильні (деякі мешканці згадують кам’яну невеличку каплицю). Служіння продовжувалися до кінця 1950-х років. Саме тоді, «хрестильню» теж було розібрано і від колишнього церковного комплексу не лишилося й сліду.
Зараз навіть важко точно вказати місце розташування дерев’яного храму, всі інформатори вказують лише приблизну ділянку поблизу поховання радянським воїнам і нового храму. Однак дослідження продовжуються, знайдено нові архівні джерела, котрі проливають світло на історію населеного пункту, його топоніми, історію храму, але їх ми висвітлимо після опрацювання.
З 1997 року богослужіння відбувалися в приміщені колишнього клубу, яке було передано правлінням села православному причту. При храмі існує недільна школа.
Нова церква завдяки високій дзвіниці добре помітна на значних відстанях від села (як і нова церква Новоселівки та дерев’яний Троїцький собор). Церкву збудовано в єпархіальних традиціях. Один верх розміщено над головним об’ємом і другий над дзвіницею. В середині храму ще продовжується облаштування, та не зважаючи на це служба відбувається вже в новому храмі. На жаль, досить невдало влаштовано бетонну огорожу церковної ділянки. Від пам’ятника радянським воїнам, за логікою, добре було б влаштувати головний вхід із західного боку до храму. Однак із невідомих причин (можливо причт не захотів заходити до церкви через могили?), замість прозорої металевої огорожі з хвірткою, перед храмом постала важка огорожа з залізобетонних плит, яка псує сприйняття братської могили — пам’ятки історії місцевого значення та нової церковної споруди!
На південний захід від центру села збереглася територія старого цвинтаря, на якому, на жаль, продовжуються поховання й зараз. «Завдяки цьому» збереглося всього кілька старовинних надгробків і фрагментів кованої огорожі. Цвинтар утворився навколо давнього кургану, залишки якого й зараз добре видно.
Серед поховань сучасників слід відзначити надгробок архімандрита Калинника (Піскуна), який свого часу був благочинним в Свято-Успенській Почаївській лаврі, пізніше служив у храмах Дніпропетровська і був обраний духівником Дніпропетровської єпархії. Вітаємо зі святом причт та мешканців села Піщанка і бажаємо зустріти храмове свято вже у новому і прикрашеному храмі!
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Зруйнований вокзал, 1942 |