Злились в єдине слобода і хутір
Поручик царської армії Михайло Савенко не сподівався на щедрість монаршого двору — не блискучий він служака. Тож і здивувався, коли отримав земельні угіддя по берегах крутої балки, де пробивалися джерела з чистою водою. В цих місцях у тридцятих роках дев’ятнадцятого століття і розбудував свій маєток відставний військовий. А навколо нього селилися кріпаки — як же без них?! Підневільні селяни утворили невелике поселення, яке за іменем поручика назвали Михайлівкою.
Трохи подалі від маєтку займали землі вільні селянські родини — сім’ї Берківських, Воробйових, Гулаків, Биченків… На противагу михайлівцям, яких поштиво називали слобожанами, вільні поселенці мали ледь не презирливе прізвисько хуторян. Однак ця різниця в соціальному і територіальному статусах не заважала селянам спілкуватися, родичатися, в міру необхідності та можливостей допомагати одні одним. І слобожанці, і хуторяни розбудовувалися, тож через якийсь час умовна лінія між поселеннями стерлася — утворився єдиний населений пункт, що отримав назву Савенкове.
Щодо нинішньої назви, то частина старожилів як основу для цього приводять не то легенду, не то бувальщину, пов’язану із сином поручика Савенка.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Лазаревська церква, 1894 |