Прийомний син Яворницького

Дмитро Іванович Яворницький

Історичний музей

Будинок-музей Д.І.Яворницького

Будинок-музей Яворницького

Будинок-музей Яворницького

***

Яворницький

Баби

Історичний музей

Історичний музей

«Наближався кінець навчального 1928-го року, а ми, сільські школярі, ніби вихорами носилися, складали іспити, щоб бути готовими їхати в екскурсію, оглядати споруду Дніпровської Гідроелектричної Станції — ДніпроГЕС. Захекавшись, підіймаємося на горб, раптом бачимо, що люди розкопують якийсь курган. Хто ж нам пояснить таємницю розкопаного?.. Дивимося: наближається старенький учений, в чорному костюмі, з довгими сивими вусами, в синіх окулярах, і ми принишкли, щоб все чути і нічого не пропустити». Так 13-річний Коля Костюк познайомився з 73-річним професором Яворницьким, що зіграв значну роль в житті Миколи Павловича.

Через рік його батька, сільського священика, вислали до Сибіру, а багатодітну сім′ю вигнали на вулицю. Коля мріяв стати фотографом або археологом, але вже в 14 років йому довелося займатися важкою фізичною працею. Через два роки поневірянь він напросився на місце землекопа в археологічну експедицію на Дніпрі, де удруге зустрівся з Яворницьким. Їхнє знайомство, як згадував Костюк, «дуже швидко перетворилося на доброзичливо-батьківсько-синові відносини». Коля став часто бувати в будинку Яворницьких: спочатку Дмитро Іванович і його дружина Серафіма Дмитрівна підгодовували і всіляко підтримували хлопця, а потім вже він, коли Яворницького з ярликом «буржуазний націоналіст» вигнали із створеного ним музею, став у міру своїх сил і можливостей допомагати старим, яких радянська влада залишила без засобів для існування.

Часті візити молодого Костюка в будинок Дмитра Івановича, який більшість городян обходила десятою дорогою, фіксували всюдисущі енкаведешники. Влітку 1937 року вони склали звіт про дніпропетровську контрреволюційну українську фашистську групу, яку нібито очолював академік Яворницький і одним із членів якої був Микола Костюк. Очевидно, тільки авторитет українського вченого не дозволив співробітникам НКВД арештувати Дмитра Івановича і його названого сина.

У жовтні 1943 року німецькі війська, відступаючи з Дніпропетровської області, погнали за собою і тих, хто рив для них окопи. Серед угнаних виявилися Микола і Олександр Костюки. Братам вдалося втекти, але повертатися під владу тих, хто репресував їх діда й батька, від кого і їм самим довелося немало натерпітися, вони не стали. Миколу Павловича чекали служба в УНА (Українська Народна Армія. — ред.), три роки полону в «Риміні», робота на англійській фабриці. В 1952-му він емігрував до Канади, де і прожив до кінця своїх днів.

На початку 90-х в дніпропетровських виданнях стали з′являтися спогади Костюка про Яворницького, про Придніпров′я, про голодомор. Частина з них — це листи Миколи Павловича, адресовані журналісту і краєзнавцю Миколі Чабану, який впродовж багатьох років невпинно вивчає історію краю, копітко збираючи свідоцтва очевидців.

Микола Петрович неодноразово говорив про те, що мемуари «писаря козацького батька» заслуговують того, щоб бути виданими окремою книгою. В нинішньому році така публікація нарешті стала можливою.

Наталія Рекуненко