Архіви — віддзеркалення людського життя

У шаленому ритмі життя сучасного суспільства, заклопотаного поточними проблемами, ми часто не маємо часу, сил і можливостей зупинитися, озирнутися назад, замислитися над прожитим, що, немов пісок, сиплеться крізь пальці, не залишаючи по собі ні сліду, ні згадки. Як зупинити, здавалося б, уже втрачену мить, день, рік, зупинити, щоб краще зрозуміти самого себе, своїх сучасників, свій унікальний час?

Життя кожного залишає по собі певні сліди: ми пишемо листи, ведемо ділову документацію, укладаємо договори, фіксуємо зміни цивільного стану, одержуємо догани і нагороди, пишемо вірші та прозу, тобто реалізуємо і виявляємо себе шляхом фіксації думок, почуттів, станів. Здебільшого це відбувається стихійно, але може реалізовуватися і свідомо, цілеспрямовано: люди ведуть щоденники, фіксуючи найважливіше в потоці життя, згадують про давно минулі дні в мемуарах, намагаються зібрати власні документальні багатства, щоб передати свій досвід наступним поколінням. І справді: написане, зафіксоване немовби оживлює минулі події, наближає їх до сучасності, рятує від забуття, зв’язуючи те, чого давно вже немає, із сьогоденням. Пригадується відомий вірш Івана Буніна:

Молчат гробницы, мумии и кости.
Лишь слову жизнь дана.
Из тьмы веков на мировом погосте
Звучат лишь письмена.

Для того щоб примусити «письмена» заговорити, повідомити нащадкам інформацію про минуле, допомогти глибоко і всебічно зрозуміти людей, що жили за інших часів і обставин, потрібна ґрунтовна гуманітарна, насамперед історична, освіта. Можливість здобути такі спеціальні знання надає допитливим і зацікавленим студентам історичний факультет Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, який цього року планує розпочати підготовку магістрів зі спеціальності «архівознавство».

Архівна традиція в нашому місті нараховує без малого 200 років. Іще наприкінці 1820-х років катеринославський єпископ Гавриїл (В. Ф. Розанов) розпочав збирати власну документальну колекцію з метою дослідження історії Запорозького краю. А наприкінці ХІХ ст. у середовищі місцевої інтелігенції виникла ідея створити губернську архівну комісію, яка б збирала, зберігала і вивчала старі справи місцевих адміністративних та церковних установ, приватні архіви. Біля витоків сучасної архівної справи на Катеринославщині стояв Дмитро Іванович Яворницький, який у 1922 році очолив щойно створений губернський архів. Звичайно, протягом бурхливого ХХ століття архівні багатства краю зазнали великих втрат: революції, війни, лихоліття мирного часу — все це буревієм прокотилося не лише по людських долях, але й по задокументованих свідченнях про них. А тому завдання охорони та ефективного використання архівних матеріалів стоїть сьогодні вкрай гостро. Без цього Дніпропетровщина може позбутися документальної бази своєї історії. Тож завдання підготовки кваліфікованих архівістів виглядає досить актуально.

Певний досвід у цьому напрямку в Дніпропетровському національному університеті вже існує, хоча досі ми не готували фахівців-архівістів. Водночас переважна більшість архівних і музейних працівників регіону є випускниками нашого історичного факультету. Серед них і директор Державного архіву Дніпропетровської області Ніна Володимирівна Киструська, яка в середині 1990-х років очолювала Головне архівне управління України, і директор Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Надія Іванівна Капустіна. В цих закладах зберігається основний обсяг архівних документів, що розкривають історію краю. А тому саме з обласним музеєм і архівом істфак пов’язує багатолітня дружба та співробітництво, до чого активно залучається і наше студентство: насамперед це архівно-музейна практика, де кожний має змогу особисто доторкнутися до документальних скарбів, навчитися не лише роботі з ними, але й їх використанню у власних наукових працях, літературних творах, журналістських матеріалах; це спільні видавничі проекти, взаємні консультації.

Розпочати підготовку архівістів нас спонукало не лише усвідомлення того, що архівні скарби — фундамент історичної пам’яті суспільства, але й відчуття потреби області в таких фахівцях. Адже архів — це не просто основа наукового пізнання минулого, це невід’ємна складова державного управління та підприємницької діяльності. А тому ті, хто обиратиме спеціальність «архівознавство», можуть бути впевнені, що на них очікує складна, але дуже потрібна і захоплююча робота. Так, одним з найцікавіших проектів минулого року, стало реалізоване спільними зусиллями науковців обласного архіву та університету видання документів Державного архіву Дніпропетровської області за 1929-1933 рр. Десятки студентів були залучені до виявлення, вичитування, набору і перевірки сотень документів тієї, вже дуже далекої, доби. Працюючи над документами в архіві або зі сканованими матеріалами, вони не лише набували навичок роботи з архівами, але почали уявляти епоху не за пропагандистськими книжками, наблизилися до розуміння її суперечностей, крок за кроком відстежуючи за документами долі конкретних людей, з яких складалася соціальна трагедія того часу. Лише завдяки активній допомозі наших студентів наприкінці 2008 р. побачив світ збірник під назвою: «Розкуркулення, колективізація, голодомор на Дніпропетровщині (1929-1933)». Про масштаби праці свідчить вже те, що більшість з надрукованих 274 документів ще зовсім недавно зберігалися під грифом «таємно».

Розпочинаючи підготовку архівістів магістерського рівня, хочеться вірити, що справа збереження і дбайливого ставлення до суспільної пам’яті буде у надійних руках.