В Днепре умерла еще одна известная актриса

И вновь невосполнимую утрату понес Днепропетровский украинский музыкально-драматический театр имени Шевченко.

Этот храм искусства еще не оправился после предыдущей потери. Напомним, что два дня назад не стало ведущей актрисы, режиссера этого театра, народной артистки Украины Лидии Кушковой, о чем сообщал Городской сайт.

И вот – еще одно прискорбное известие. Не стало ведущей актрисы Валентины Александровны Сушко, которая отдала этому театру полвека своей жизни, сыграв на его сцене более 100 ролей – преимущественно главных…

О смерти замечательной актрисы и своей давней подруги сотрудница Дома искусств Днепра Валентина Владимировна Слобода рассказала следующее:

«Треба жити, а не чекати смерті!». Саме такими словами звертається до залу Сара Бернар у виконанні Валентини Сушко у фіналі вистави «Сміх Лангусти» канадського драматурга Джона Маррелла. Велика легендарна актриса Сара Бернар не здалася ні хворобі, ні навіть смерті, і тому залишається Божественною Сарою і сьогодні.

Активно, наповнено подіями і зіграними ролями жила все своє життя так, як і її героїня, Валентина Сушко. Смерть забрала у нас цю прекрасну актрису, небайдужу патріотку рідного театру, активну мешканку Мистецького кварталу та творчого об’єднання «Мистецька нива Валентин», турботливу матір і бабусю, незрадливу колегу, вірну подругу. Вона жила наповну, не схиляючись перед житєйськими і театральними бурями, мужньо і принципово відстоювала свою точку зору, не боялась поєдинків з обставинами, безмежно любила театр. Жила, а не чекала смерті! Жила і любила українську землю, народившись у селищі Білозерка на Херсонщині ( в цьому селі народився і відомий кінематографіст Сергій Бондарчук).

Актриса Валентина Сушко самовіддано служила Мельпомені у театрах Херсону і Миколаєва, а потім 50 років на сцені Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Шевченка.

Понад 100 оригінальних сценічних образів створила Валентина Олександрівна у виставах сучасного і класичного репертуару, завжди підкорюючи зал своїм палким темпераментом, пластикою та високою драматичною напругою. У творчому репертуарі заслуженої артистки України знані образи української класики: Варка, Хівря, Мавра, Солоха. Любила яскраві гострохарактерні ролі, вміла на найвищому рівні зіграти другорядну роль, часто додавши і текст від себе. Чого варта тільки її роль у виставі «Чумаки» Карпенка-Карого, вперше поставленій в Україні заслуженим діячем України Анатолієм Канцедайлом. Саме за цю роль отримала звання лауреата театрального фестивалю Придніпров'я «Січеславна». І це не єдине визнання її високої акторської майстерності: Лауреат мистецької премії ім. Зінаїди Хрукалової, премії ім. Антона Хорошуна, Всеукраїнського конкурсу читців ім. Лесі Українки, неодноразовий лауреат «Січеславни».

Шанувальникам театрального мистецтва пощастило побачити Валентину Сушко у знакових театральних ролях: Раневської (“Вишневий сад” А.Чехова), Матінки Кураж (“Матінка Кураж та її діти” Б.Брехта), Кручиніної (“Без вини винні” О.Островського), Бобренчихи (“Маруся Чурай” Л.Костенко), Єлизавети (“Ваш хід, королево!” Л.Розумовської), Катерини (“Різдвяна ніч” за М.Гоголем) та інших цікавих виставах. Згадую ще її Антигону, горду і рішучу, Памфілу з «Діогена», Серафіну з «Татуйованої троянди» Т.Уільямса, Ніну (“Заради любові” Р.Галушко). Валентина Сушко не приймала простою в театрі, весь час знаходила і приносила режисерам нові цікаві п’єси (говорила, що «треба ставити такі п’єси, щоб було що грати, а публіка щоб і сміялась і плакала з акторами»). Чесна і відкрита, принципова, завжди говорила те, що думає. Колись у інтерв’ю, яке провів з нею відомий театрознавець Андрій Тулянцев, Валентина Сушко сказала: «Місія актриси - зігрівати душу людини. Ось мої героїні і ведуть з людиною зі сцени діалоги про кохання і порядність». Такою вона була в житті та прагнула бути на сцені. Жаль, що з нею не був подовжений контракт у рідному театрі.

Красуня, ставна, з прекрасним голосом, купою волосся кольору достиглої пшениці - вона була зайнята у оперетах та концертах, її чекали на творчих зустрічах. На засіданнях творчого об’єднання «Мистецька нива Валентини» Будинку мистецтв читала поезії улюбленої Ліни Костенко, співала українські пісні, з жаром брала участь у обговоренні нових творчих робіт колег.

Валентина Олександрівна виховала як мама і як людина, безмежно закохана у театр, доньку, яка продовжила родинну професію (батько - народний артист України Віктор Мирошниченко – народний артист, директор і головним режисер театру в Полтаві). Донька заслуженої артистки України - Вікторія Воробйова – актриса Александринського театру у Санкт-Петербурзі, а її чоловік - Дмитро Воробйов - актор театру сатири на Васильєвському острові.

У глибокій скорботі низько схиляю голову. Висловлюю глибоке співчуття рідним, друзям і колегам Валентини Олександрівни Сушко. Нехай небеса приймуть її світлу, неспокійну та щиру душу. Вічна і світла пам'ять прекрасній актрисі, мешканці Мистецького кварталу, небайдужій подрузі та соратниці!».

Городской сайт выражает соболезнования родным и близким Валентины Александровны Сушко.