Днепровская красавица призналась, как оказалась в бригаде «Холодный Яр»

Наш мир и покой оберегают не только мужчины, но и воительницы-женщины.

Агрессию россии ежедневно отражают тысячи девушек и женщин. У каждой из них в Вооруженные силы Украины был свой особый путь. К сожалению, в военное время не многие из наших защитниц могут показать свое лицо и рассказать о том, что привело их в ряды ВСУ.

Приятным исключением стала истории днепровской девушки Ксении, которая служит в 93-й прославленной бригаде «Холодный Яр». Сослуживцы восхищаются красотой и самоотверженностью этой девушки.

А ее историю в рамках своего проекта «С оружием и без» рассказала днепровская журналист Руслана Левченко:

«В рамках свого фотоциклу #зі_зброєю_та_без сьогодні знайомлю вас з дніпрянкою Ксенією, військослужбовицею 93 ОМБр Холодний Яр.⠀

Її історія:⠀

« Вже два роки Я військовослужбовиця в 93 ОМБр Холодний Яр.⠀

В один момент зрозуміла, що в моєму житті все якось стоїть на одному місці. Я завжди хотіла долучитись до лав ЗСУ, але мені, мабуть, просто не вистачало «поштовху». І тоді я зрозуміла, що настав час до великих змін в моєму житті.⠀

Довго думала в яку військову частину піти. Обрала 93 бригаду. На той момент у 2020 році туди було важко потрапити дівчатам, але я була наполегливою і в мене все вийшло.⠀

Далі бесіда. Чіткі питання. Я дуже нервувала, щоб сказати все правильно та й не виглядати безглуздо.⠀

В кінці бесіди командир запитав:

- Ти розумієш що буде потрібно їхати на БЗВП (базова загальна військова підготовка)? А там не зовсім легко (додав командир)

Я відповіла що готова, бо дуже хочу служити в вашій бригаді!

Далі очікування документу про розпорядження, що мене беруть до своєї бригади. А потім отримання документу і похід з ним до військкомату.⠀

Майже тиждень. Комісія. Збір документів. Очікування на запрошення до БЗВП.⠀

В липні місяці 2020 року, мене відправили до Десни, проходити базову загальну військову підготовку.

Там мене навчили стрільби з вогнепальної зброї, метання гранат, бойової медицини та багато іншого. Велика кількість теорії та практики. Це було дуже цікаво. Протягом всього навчання мене вмовляли залишитись інструктором зі стрільби (бо як виявилось в мене є талант у цьому напрямку).⠀

Наприкінці навчання склала присягу. Після БЗВП на мене вже чекали в частині. Моя перша посада була в Медичній роті - діловодом.⠀

Через деякий час я перевелась за своїм бажанням до підрозділу ПтАДн, за посадою механік-радіотелефоніст. Це чудовий, на мій погляд, підрозділ в якому найкраще управління та ставлення до військовослужбовців.⠀

Щоб відповідати своїй посаді, мене відправили до військового Інституту зв’язку у Полтаву. Там три місяці я навчалась працювати з різними радіостанціями і всим тим, що пов’язано зі зв’язком. Робити прошивки для радіостанцій та програмувати їх.⠀

Спочатку це здавалось чимось неймовірним, але потім дуже цікавим і мені сподобалось. Після: завершення навчання та отримання сертифікату про успішне здання всіх іспитів.⠀

Коли я поверталась з «учебки» моя бригада вже очікувала мене у «Секторі».⠀

Це була моя перша ротація у м. Волноваха (Донецька обл.).

За довгий час там я навчилась краще розбиратись в людях, перший раз почула в ночі як працює бойова бригада.

Були й важкі часи. Але, те що коїться зараз…Не порівняти ні з чим.

Там я займалась зв’язком, добовим чергування біля зв’язку і різними документами.⠀

Зі мною в підрозділі є декілька дівчат, Анюта- кухар та Оленка - фельдшер, ще декілька дівчат знаходяться у декретній відпустці.⠀

Працювати в чоловічому колективі - це як з старшими братами. Вони завжди прийдуть на допомогу та підтримають.⠀

Єдине про що я жалкую - про те, що раніше не долучилась до лав ЗСУ. Тільки тут я знайшла себе та все те, що мені подобається.⠀

Раніше я мріяла знайти перспективну цікаву офісну роботу та різні дрібниці життя. Зараз я мрію про чисте небо над нашими головами, про мир на кожному сантиметрі нашої держави, повернути всіх наших полонених. Бути поряд з тими, кого ми так любимо і цінуємо більш за все.⠀

В кожного з нас життя поділилось на ДО та ПІСЛЯ. Розумію, що не кожен дочекається на сина чи доньку з передової, чоловіка чи жінку, брата чи сестру, Батька або Матір. Хочу побажати вам не втрати віру в майбутнє. Не опускайте руки!

Зараз нам всім дуже тяжко, але це МИ! Ми - це Україна, яку не здолати та не зламати цим оркам. Ми незламний та могутній народ! Весь світ зараз з нами! Все буде Україна! Слава Україні».

Хочется пожелать Ксении мира, здоровья,  и спасибо ей и ее собратьям по оружию за их подвиг!

Фото – Руслана Левченко.