Лариса Борисенко: «Я не планувала мати два дні народження…»

Керівник Павлоградського кінологічного центру "Антарес" розповіла, як пережила рік після страшної травми.

Ще з 2014 року Павлоградський кінологічний центр «Антарес» рятує постраждалих від рашистської агресії та допомагає шукати загиблих на фронті. Про його роботу Міський сайт неодноразово розповідав. Писали ми і про те, що про роботу цього центру відома дніпровська режисерка зняла фільм, який був показаний у багатьох країнах світу.

А також про те, що рік тому керівник центру «Антарес» Лариса Борисенко та її напарник В'ячеслав Майборода підірвалися на ворожій міні.

Вони отримали страшні травми, але їхнє життя вдалося врятувати.

Учора, 2 квітня, відзначали Міжнародний День кінологу. Напередодні цього свята Лариса Борисенко відверто розповіла про те, що пережила за рік після поранення:

«Я не планувала мати 2 Дня Народження...

Але ж: "Життя - це те, що відбувається, коли ми будуємо інші плани" (с).

Рік тому, в лісосмузі Ізюмського району, Харківської області, під час пошукових робіт в рамках проекту з пошуку тіл загиблих воїнів «На щиті» Генерального штабу ЗСУ, розтяжка з гранатою Ф1 поділила моє життя на "до" - та "після".

Хоча, шансів статися тому "після" - майже не було. Але ж, Вищі Сили, душі загиблих, які ми повертали та моїх рідних (це була дата весілля моїх батьків, яких не стало за рік до того), мої Друзі, які опинилися поруч в критичну мить та не розгубилися, золоті руки Лікарів та мої Янголи на землі, - зробили так, що сьогодні я можу зустріти цю дату. Першу дату мого повернення.

В минулому році в мене не було весни та літа. В мене не стало моєї звичайної роботи. В мене відсіялося 80% оточення. Навіть ті, кого я вважала частиною "своєї стаї". Мабуть, це і були просто перехожі в моєму житті або ті, кому зі мною було вигідно бути. Тепер я знаю , на власний досвід, ще жорсткіше, чого стоять високопарні слова, фанфари, "благодарні учні" та що відбувається, коли "Акело промахнувся".

Я вчусь жити в новому тілі. Кожну мить, в день і в ночі - з фізичним болем, який не уходить ні на хвилину. Та з зміненою душею. В якій і раніше було не дуже багато "полутонов" та "сірого", - а тепер лише чорні та білі тона.

Кажуть, до операцій теж звикають. За цей рік в мене було їх з десяток - фізичних. А душевних..... Я навчилася, без зайвих вагань, вирізати зі свого життя та душі все зайве. Та всіх зайвих. Це стало легко.

Але ж - Я ВЧУСЬ ЖИТИ!

ЖИТИ - а не існувати!

Та продовжувати приносити користь. Та продовжувати мою боротьбу за мою Україну. Залишаючись в моєї.

А поряд час залишає лише Справжніх.

В цей день я радію за моїх Справжніх Друзів, які також, незважаючи на все, можуть сказати: "Рік назад, в тій посадці, нам чотирьом, залишили життя. Чудом. Але ж - залишили." Мабуть, у когось Зверху, на нас ще є плани.

В житті не буває нічого випадкового.

- Колись у 2017 в лісосмузі Луганській області, біля знайденого тіла, Вищі Сили принесли в моє життя Тетяну Каверіну, яка потім, 26 березня 2023 року в Харківській області, зробить над можливе, щоб поєднати всі крихткі ниті, в тому числі логістичні, - щоб врятувати мені життя.

- Колись в 2016 та 2019 році до мене на тренування, з іншого міста, потрапили власники чудових дратхаарів Руслан Дука та Юрій Тарнавський, які потім - в березні 2023 будуть зустрічати в Дніпрі кейсевак з, майже тілом, - та зроблять все, щоб це поневічене тіло знов почало ЖИТИ.

Безмірно вдячна моїм рідним Людям Марії Борисенко та Віталію Борисенко за те, що тягнули та витримали (я не знаю, як?!), цей страшний рік...!

Безмірно вдячна кожному, хто вірив в мое повернення, допоміг та допомогає на цьому жахливому шляху.

І тим, хто продовжує мене любити.

Радію, що більша половина з Павлоградського пошуково-рятувального кінологічного загону «Антарес»  все ж таки пройшла гідно цей тест на людяність та, не теоретичні, цінності - витримала цей іспит.

Ми іще, ми іще повоюємо…».

Бажаємо мужній жінці здоров'я!

Фото зі сторінки Лариси Борисенко.