Советский режим искоренял многие вековые традиции украинцев, стремясь из нашего народа сделать полностью обезличенное и послушное стадо.
Запретам и преследованиям подвергались многие традиции и обычаи.
Примерно 100 лет назад начала исчезать и традиция яркой росписи сельских хат в нашем регионе.
Прямого запрета на этот вид искусства не было. Но вполне вероятно, что народные мастера, занимавшиеся этим искусством, сталкивались с пожеланиями от «руководящих лиц» не выпячивать в трудное время такую красоту.
Как бы там ни было, но в 1920-30-х годах в нашей области сельские хаты перестают ярко расписывать.
Подробней об этом рассказывают на странице Old khata project:
«ЯК ЗНИКАЛИ ХАТНІ РОЗПИСИ.
Нотатки з книжки Євгенії Берченко "Настінне мальовання українських хат та господарських будівель при них (Дніпропетровщина)", 1930.
Дослідниця Євгенія Берченко вивчала хатні розписи в селах біля Кривого Рогу, Дніпра, Кременчука. Вона бачила у 1920-х: це мистецтво вже починає зникати.
Ключове спостереження Берченко — хатні розписи заступили інші види народного мистецтва. Раніше селянки ткали килими, вишивали сорочки, розписували кахлі.
Наприкінці 1920-х Євгенія бачить, як це відходить у минуле й на заміну маємо хатні розписи. Швидші й дешевші, а декоративний ефект не гірший: “Любов до барвистої взірности не вмерла”.
Замість малювання на стінах приходить малювання на папері. Берченко бачила це в Петриківці. Тут малювання на стінах у 1920-х рр. майже зникло. А жінки малювали квіти на продаж на прямокутних аркушах — ними оздоблювали комин. Довгі смуги паперу — для сволоків. Навіть паперові розмальовані рушники замість вишитих вішали над вікнами!
Зникає мальовання найшвидше там, де ближче до модернізації: в селах поблизу міст, у центрах сіл. Бо в центрі села живуть багатші, що частіше бувають у місті і купують фабричні вироби.
А довше мальовання живе в тих селах, де зберігаються й інші давні звичаї, пісні, вбрання. Такими були, наприклад, Капулівка, Авули.
Певне культурне явище починають вивчати тоді, коли воно на межі зникнення. Напевно, так було і з розписами. Берченко пише, що у 1920-ті роки вивчати розписи тільки починають. Її книжка цінна не тільки текстом, а й фотографіями хат всередині і зовні. На них ми можемо бачити, як мальовання виглядало в реальності.
Але там, де досі квітчають хату, це роблять зовні та всередині, та головні розписи все ж — всередині. Комин, стіни, сволоки, призьба, чоло і причілок. Крім того, хату прикрашають гірляндами зелені, і то не тільки на Трійцю.
Хто малює. У тих селах, де ще розписували хати, робили це молоді жінки. Часто ті, що не мають освіти: “Хто закінчив школу — не малює зовсім”. Коли художниця квітчає чужу хату, їй платять продуктами або грішми.
Чим малюють. Кольорові глини набирають на берегах Дніпра і притоків. Добувають сік із трав, ягід і квітів. Стилів багато, залежить від кожної малювальниці.
Пензлики саморобні, з котячої шерсті (ми й тепер у Петриківці чули термін “котячка”). Кольорові плями роблять ганчірками. Трафарети використовують рідко, роблять їх з картоплини. Рівні лінії та кола — за допомогою шнура, фарбованого вугіллям.
Мальовання поновлювали чотири рази на рік: Різдво, Великдень, Зелені свята і Покрову. Прикметно, що Берченко як радянська авторка, що працювала в період боротьби з релігією, пише назви свят з малої літери».
Репродукции со страницы Old khata project.
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |
А то что люди работать стали и у них стало меньше времени на рисование, никого не интересует?
Честно говоря, я что-то и не припоминаю расписных хат... Так были, слегка приукрашенные. Ответить | С цитатой