Полтора века назад для восстановления лесов в Екатеринославской губернии применяли очень необычный метод.
В 19-м веке лесов в нашем крае браконьерская вырубка лесов цвела пышным цветом. Но потом с этим промыслом удалось практически справиться.
При этом бывших браконьеров заставили возрождать вырубленные ими леса!
Об этой необычной, но полезной практике в группе «Перещепинська громада - факти, події, люди» рассказал известный исследователь истории нашего края Игорь Лысенко:
«В кінці 19 століття в Новомосковському повіті величезну площу займали піски, було їх більше 20 тисяч гектар.
Вони становили величезну небезпеку для родючих сільськогосподарських угідь і приносили величезну шкоду. Частина пісків давно існувала по берегам річок, але їх швидкому поширенню сприяли наші недалекоглядні люди.
До 1861 року деякі лісові дачі знаходились у власності великих землевласників і вони більш-менш добре слідкували за їх станом та відновленням. Але багато лісів було й на території громад, де проживали і вели господарство так звані державні (казені) селяни. Цими лісами займалась держава і це забезпечувало їх збереження. А на піщаних ділянках за державний кошт висаджували посадки шелюги, осокоря, білої тополі, верби, а інде й шовковиці, сосни та дуба. Наприклад, гарним прикладом таких робіт був сосновий гай біля Петриківки, його площа складала більше 30 гектар і там росли здорові дерева віком 30-40 років.
А потім в 1870-х роках землю разом з колишніми державними лісами передали в повне розпорядження наших селян. На жаль, вони не усвідомлювали важливість збереження лісів і по всьому Новомосковському краю відразу почалось їх загарбницьке знищення. Селяни порахували, що в короткостроковій перспективі вирощування пшениці приносить більше грошей, ніж очікування прибутків від лісу. Тому в громадах намагались розпахати під посіви будь який додатковий клаптик землі. Безжально викорчовувались старі байрачні ліси, розпахували балки, та навіть пустирі з супіщаним грунтом. Нікого не зупиняло й те, що без внесення добрив за кілька років такі ділянки перетворювались в голі піски.
Від повної катастрофи ситуацію врятувало лише введенням царським Урядом «Положенія о сбереженіи лесов». Лісоохоронний комітет відразу поставив перед собою завдання зупинити розповсюдження сипучіх пісків по берегам Дніпра, Самари та річки Оріль, а багато територій взагалі отримали статус захищених (там навіть забороняли випасати скот).
В волостях де знаходились піщані території провели сільські сходи. І селян, які ще вчора розпахали там землю, змусили дати офіційну підписку, про обов`язкове насадження лісу.
Найчастіше заліснення проводилось шелюгом. Ця рослина досить добре закріплювала сипучій грунт. А головне вона, за рахунок швидкого росту, стала майже невичерпним джерелом деревини і лози, яку широко використовували селяни для виготовлення корзин, плетнів, яслів, зв`язки плотів та заплетення стін на будівництвах. В Новомосковському повіті було досить багато хат побудованих з шелюга і обмазаних глиною.
Прийняті міри дали перші результати, за кілька років вдалось висадити більше 9 тисяч гектар лісу.
На унікальних фото кінця 1800-х років ми бачимо гарні приклади проведеної в Новомосковському повіті роботи по відновленню лісів біля села Орлівщини та Шульгівки».
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |