Героїню ТРО все життя переслідує цифра 13

Начальник медичної служби Павлоградського батальйону 108-ї бригади ТРО Анастасія зовсім не випадково обрала позивной «Тринадцята».

Справа в тому, що ця містична цифра все життя переслідує талановиту Анастасію.

Про її долю у 108 окремій бригаді ТРО розповіли:

«Анастасія «Тринадцята» - начальник медичної служби Павлоградського батальйону 108-ї бригади тероборони - на посаді з грудня минулого року.

Попри те, що на фронті буває гаряче, каже, що у військовій частині адаптувалася швидко. Була лікарем - судмедекспертом, тепер – військова медикиня за власним вибором.

- Чому Ваше бойове псевдо – «Тринадцята»?

- Тому що ця цифра мене переслідує по життю. – з посмішкою відповідає Анастасія. – У мене було 13 переломів, навчалася в 13-й школі, була під 13-им номером у баскетбольній команді, по списку – 13… Хтось з побратимів сказав мені «Будеш – «Тринадцята»!». Так і приліпилося, майже як у того чортенятка з дитячого мультика.

Коли почалась війна, Анастасія перебувала у декреті. Нині у неї дві дівчинки: незабаром їм виповниться 6 і 4 роки відповідно. Саме через дітей жінка не пішла на фронт на початку російського вторгнення – слід було турбуватися про родину. Однак повністю відсторонитися від потреб захисників України не змогла – приєдналась до команди волонтерів. Почали з допомоги пораненим, тим, хто залишилися без житла у Дніпрі. Потім їздила на різні напрямки з допомогою до військових. Зрештою, сказала собі: «Я ж медик! Маю працювати за фахом!». А тому пройти вишкіл з такмеду.

- Незабаром я потрапила у медичний добробат госпітальєрів, - розповідає Анастасія. - Їздила на ротації по два тижня, потім по місяцю. А згодом так, затягнуло, що вже майже постійно працювала на фронті. Тоді УДА (Українська добровольча армія – авт.) надавала допомогу 108-й бригаді тероборони. Отож, подружилися. А коли я пішла відпочивати – лікувалась після травмувань та контузій - мене знайшов пан «Богард» (нині начмед батальйону «Степових хижаків» 108-ї бригади) і запропонував: «Давайте спробуємо – нам потрібен у Павлоградський бат начмед». Я погодилась. Це було 26 грудня 2024 року.

«Тринадцята» починала у батальйоні з простого санінструктора. Була на першій ланці «медеваку»: забирали поранених з поля бою або з броні. Травми, біль… Жінка каже, що в неї нічого не застрягає, не запам’ятовується, бо немов у компі «поставила галочку» і… все.

- Посада начмеда – це передусім дуже багато інформації, яку слід тримати в оперативній пам’яті, аби ефективно працювати далі, допомагати пораненим воїнам, - пояснює Анастасія. – А загалом на війні, як на війні. Якщо ти спиш не в спальнику, не з мишами - це вже клас! Бо якось працювати госпітальєрами, чергували вночі. Було холодно. Я прокинулась від того, що в мене щось заплуталось у волоссях і смикає. Розумію, що то миша. Їм холодно, нам холодно... Не страшно, просто неприємно.

«Тринадцята» переходить на серйозний тон:

- Для мене умови – це другорядне. Головне, щоб хлопців не нівечило, не ранило, не вбивало. Я буду займатися будь-чим, аби цього не було. Аби всі цілі і здорові! Щоб усі наші хлопці одужали та відновились. Для мене це показник! Все інше – дрібниці.

- Що б Ви побажали цивільним колегам?

- Цивільним медикам хочеться нагадати, що тих хлопців, яких з великими зусиллями ми витягуємо з пекла бою, слід оточити особливою увагою та турботою. Треба, щоб цивільні колеги докладали максимум зусиль, аби вилікувати та реабілітувати наших героїв, - каже «Тринадцята». – Щоб не було так, як інколи розповідають: «Ти отримав каліцтво – далі твої проблеми». Дуже хочу, щоб все робилося для воїнів по максимуму. Ось дніпропетровська лікарня Мечникова – молодці! Те, що вони роблять це просто титанічний труд. Побажаю, щоб всі лікарі так працювали.

Анастасія щодня «вариться у гарячому котлі».

- Буває так, що через місяць лише згадую, що я - мама. У мене - діти. Від цього стає на душі моторошно. Подзвоню їм, потім поплачу – розряджусь. А їхні голоси й далі у підкірці: «Ти коли будеш? Все добре?».

- Про що мрієте? Що робитимете після війни?

- Мрію, щоб кремлівські вожді поплатилися за злочини, які коять. Як кажуть, катюзі – по заслузі! А ми щоб повернулися до якогось більш адекватного життя, забрали назад свої землі, відбудували країну. Щоб наші діти спали спокійно, і ми з ними. Але завжди були в роботі, у двіжі! Бо з таким сусідом як рашка нам розслаблятися не варто».

Фото 108 бригади.