Засуджені за держзраду: що відбувається за стінами колонії на Дніпропетровщині

Наводили ракети, здавали позиції ЗСУ та передавали інформацію росіянам. Суспільне побувало в чоловічій колонії, де утримують засуджених за держзраду та поспілкувалося з одним із них.

Хто він, навіщо допомагав РФ та чи визнає свою провину — в ексклюзивній розмові.

Окрім цього, кореспонденти поговорили зі співробітниками колонії і дізналися про умови утримання увʼязнених, розпорядок дня та їхнє ставлення до державного проєкту "Хочу к своим", за яким засуджених можуть обміняти на українських громадян, які опинилися в російській неволі.

Детальніше — у спеціальному репортажі Суспільного.

Про умови перебування засуджених у колонії

Начальник колонії Володимир Єрофєєв розповів, нині в цій установі перебуває 350 засуджених.

"Ця категорія — засуджені за статтями проти основ національної безпеки, колабораційна діяльність. Що стосується конкретно 111-ї статті Кримінального кодексу — держзрада — це, мабуть, відсотків 70, це основна маса засуджених", — сказав він.

Начальник відділу соціально-виховної та психологічної служби колонії Олександр Горб розповів, засуджені віком від 20 до 80 років.

"Але є і засуджений, який 41-го року народження, тобто вже 80+, 85 років. Переважна більшість — це схід України. Це Харківська, Херсонська — є випадки, а так Донецька, Луганська області. Західні області — поодинокі випадки. Десь, може, зі всіх засуджених людей 10, якщо буде", — сказав він.

За його словами, в установі умови максимально наближені до європейських умов перебування.

"Забезпечені чотирма квадратними метрами, а то й більше згідно з європейськими нормами. У засуджених день починається з підйому о 6 годині, потім заправка ліжок, здійснюють санітарні процедури, потім у них проходить зарядка, після зарядки прийом їжі, сніданок. Після сніданку — розвід на роботу", — каже він.

Також Олександр Горб розповів, 76% засуджених працевлаштовано. Всі інші — це люди похилого віку, або ті, які за станом здоров'я не можуть бути працевлаштовані.

"Після розводу є вільний час у засуджених, де проводиться дозвілля — перегляд телепередач, проведення культурно-масових заходів, а саме гра у футбол, теніс. О 9 годині кожного дня шануємо загиблих захисників хвилиною мовчання", — каже він.

У колонії є психологи, які можуть надавати допомогу засудженим. Є кімната прийому їжі, а також на кожного — комірки для зберігання продуктів.

Також, зазначив начальник відділу соціально-виховної та психологічної служби колонії Олександр Горб, згідно з європейськими стандартами кожен засуджений забезпечений власним простором.

За що відбуває покарання засуджений

Один із засуджених Олександр Ткач. Він відбуває покарання за статтею "Шпигунство".

"Розповсюдження інформації про переміщення, перебування Збройних сил з можливістю їхньої ідентифікації на місцевості. Я 1969 року народження, народився і виріс у місті Харків. Мені через тиждень буде 57. А на момент арешту було 53. У цьому таборі я перебуваю з серпня минулого року. Нас перевели сюди з колонії Запорізької області. До цього відбував покарання у Харкові", — каже він.

Чоловік зазначає, він написав коментар у мережі Facebook.

"Моя справа — це єдиний коментар, що біля мене злітають зенітні ракети. У мене товариш цікавився. У нас тоді довгий період, більше місяця, по Харкову щодня о 23:00 завдавали ракетного удару. Щодня, рівно о 23:00. Товариш — він теж, як і я, живе в Харкові, тільки в іншому районі, він телефонував мені: Саня, повтор буде чи не буде? Тому що з мого будинку видно позицію, звідки злітали ракети зенітні. Зенітні ракети комплексу С-300. Я спеціаліст, я служив на них. Вони залишають високий слід. Злітають на кількасот метрів. Просто видно. Якщо ракети злетіли, значить, до нас щось летить. Буде зараз удар, буде приліт. Якщо зенітні не стартують, прильоту немає — можна йти спати. Через пів року мене заарештували за цей коментар. Зробили запит до представників СБУ із запитанням чи там розташовані були війська ППО. Там сказано, що так, були розташовані. Якогось числа в липні були прильоти, втрат немає. Це було ще влітку", — розповів він.

— Ви написали, я знайшов коментар, дослівно: "Так, зенітні біля мене стартують. Позиція - між *** і ***. Спочатку вогонь — потім злітає зенітна ракета, за нахилом навіть видно в який бік злітає. Потім тиша, потім в тому боці спалах — і потім починаєш рахувати секунди, аби оцінити відстань". На Вашу думку, це не є розповсюдження?

— А це де? Де Ви там бачите, що це Харків? У такому випадку, якщо написати, що біля сараю стоїть пушка — біля якогось сараю ви знайдете пушку?, — каже засуджений.

Що думає про Росію

— Для Вас Росія — це агресор? Окупант?

— Агресор. Як окупант — я тут перебуваю. Для тих, чию територію вона окупувала — так, звісно, які можуть бути питання. Мені не подобається, коли бомблять моє місто. Геополітично Росія зробила велику помилку. Тим паче, обстрілювали б вже Львів, наприклад, або Житомир — там, де україномовне населення. Але вони обстрілюють наше населення — російськомовне здебільшого. Чому ми не можемо говорити своєю мовою? Б***ь, Путін нас обстрілює, тому ми будемо затикати свій язик в ж***, чи як?

— А хто вам забороняє говорити?

— Заяви тут писати лише українською. Я не володію українською.

— Ми ж живемо в державі Україна.

— І що? І податки платять теж лише україномовні. Тобто, якщо я розмовляю російською, я не плачу податки?

— Ні. Чому? Ви зараз зі мною якою мовою розмовляєте?

— Тому що я не можу говорити українською мовою, я не розмовляю українською. Я громадянин цієї країни. Не Росії, не Молдови. України. Тобто угорцям ми дозволяємо, татарам ми дозволяємо? А ми, росіяни? Нас мільйони.

— Ви вважаєте себе "росіянином”?

— Ну, я етнічно росіянин, що я можу зробити? У мене батько росіянин, мама росіянка.

— Дивіться, якщо ми говоримо про інформаційний простір — я з Вами зараз розмовляю українською.

— У мене жодної напруги немає. Я розумію. Але говорити українською не можу.

— А Вас хтось змушує?

— На території України — так.

—Хто?

— Українська держава, наприклад. У магазині касири розмовляють українською. Для мене в цьому проблеми немає. А чому вони не можуть говорити російською?

— Тому що є закон, якого потрібно дотримуватися.

— А чому цей закон утискає мої права?

— А чому він утискає? Ви сказали, що Ви мене прекрасно розумієте.

— Я хочу піти в кінотеатр, подивитися фільм російською, але не маю можливості, кінотеатри не мають права показувати фільми російською, лише українською.

"В основному засуджені заявляють, що вони незаконно засуджені"

Начальник відділу соціально-виховної та психологічної служби колонії Олександр Горб зазначає, серед засуджених є ті, хто визнає провину, та таких випадків небагато.

"В основному засуджені заявляють, що вони незаконно засуджені, що це більш політичний утиск їхніх прав", — каже він.

Також Олександр Горб розповів, засудженим дозволено використовувати планшети.

"Телефонів немає. Лише планшети, де згідно з графіком по черговості начальником відділення перевіряються щодо невикористання ними заборонених сайтів, які потрібні. Ні телеграму, ні ютубу, ні фейсбуку вони не мають. Чисто таке, Національна бібліотека України, щоб використовувати своє право на знання, закон Ради. А є в установі телефонія, де засуджені, згідно з законодавством, використовують своє право на телефонні дзвінки", — розповів він.

Як годують у колонії

Заступник начальника колонії з комунально-побутового забезпечення Роман Муленко розповів, що кожен засуджений отримує однакові чітко визначені порції їжі.

"Борщ український, каша перлова, м'ясо — це 100 грамів м'яса засуджені отримують на добу. 100 грамів м'яса, 100 грамів риби. Також соління і хліб. Хліб ми випікаємо власноруч в пекарні установи. Тобто цей хліб повністю відповідає якості", — сказав він.

Про проєкт "Хочу к своим"

— У мене з родичів на території України є батько, якому 79 буде цього року. Мама вмерла. А так — більше нікого не залишилося. Є брат, він поїхав, двоюрідний, він поїхав, сестра двоюрідна теж поїхала з України, — розповів Олександр

— Ви чули про "Хочу к своим"?

— Трохи чув, але не вникав.

— Це програма обміну, тобто Вас можуть, наприклад, обміняти на військовополоненого.

— Я чув, але не писав заяву на обмін.

— Чому?

— Ну, по-перше, я не вірю у це все. По-друге: якщо захочуть — обміняють. Візьмуть і обміняють без мого бажання. Візьмуть і обміняють. Мене кілька разів запрошували до Росії після 14-го року. На бізнес, хороший бізнес. Але я харківʼянин, я любив своє місто. Я б із задоволенням залишався жити в Харкові. Але, з великою вірогідністю, мені доведеться покинути цю країну. Куди — гадки не маю. Може в Росію, може до Німеччини, може в Ізраїль, може в Америку. Логіка проста. Те, що мене визнав суд — не робить мене винним. Це виходить, що мене визнали винним. Досиджуватиму весь строк, і буду вже після виходу на волю боротися за власне імʼя. За виправдання, отримання матеріальної компенсації згідно з європейськими цінностями, до яких ми так прагнемо, від даної держави, — сказав засуджений.

Начальник колонії Володимир Єрофєєв розповів, до засуджених приїздять та розповідають про проєкт "Хочу к своим".

"Мета цього — в подальшому виставляти їх на ютуб-платформі, щоб їх побачили, і, можливо, провели обмін на наших військовополонених, які перебувають в полоні. Десь 100 чоловік відвідали цей захід, і десь 50 осіб записалися для інтерв'ювання, тобто виявили бажання поспілкуватися під камерою. Я вважаю, що це, мабуть, позитивний момент, тому що, якщо за них віддадуть військовополонених, то це позитивно, звісно", — сказав він.