Дніпрянам показали церкву, історії якої - більше 300 років

Музей історії Дніпра продовжує проєкт візуального відтворення об’єктів, які існували на території Новобогородицької фортеці та Старосамарського ретраншементу.

Нагадаємо, що саме з цього місця, за новими даними, і починалась історія міста Дніпро.

В останній час Музей історії Дніпра за допомогою сучасних технологій намагається відтворити вигляд будівель та споруд, які тут колись існували.

Дійшла черга і до святого – старовинної дерев’яної церкви. Від неї давно залишились лише історичні згадки.

В музеї пропонують подивитись на реконструкцію її можливого вигляду та розповідають про історію культової споруди:

“Новобогородицьку фортецю спорудили 1688 р. на території давнього козацького поселення Стара Самарь, поблизу річки Самари. Фортеця була важливим військовим укріпленням і водночас осередком життя гарнізону та навколишнього населення. Однією з її споруд була дерев’яна церква, з якою пов’язують походження назви фортеці.

Дмитро Яворницький повідомляв, що всередині фортеці спорудили дерев’яну церкву на честь Пресвятої Богородиці. За наведеними ним відомостями, храм заклали 23 квітня 1688 р. — у п’ятницю Страсного тижня, на свято Живоносного джерела Пресвятої Богородиці, а освятили 1 серпня того ж року. Яворницький зазначає, що саме від церкви фортеця отримала назву Новобогородицької, у порівнянні з Богородицькою фортецею, яка розташовувалася південно-східніше міста Тула, й була збудована на 25 років раніше.

Після відновлення укріплень Старосамарського ретраншементу Святопокровська церква існувала з к. 1730 р. - поч. 1740-х рр. і до 1799 р.

Серед священнослужителів згадуються Іван Гамалія та Стефан Ластовицький. Після смерті Стефана Ластовицького 1771 р. постало питання про призначення другого священника. У 1772 р. козацька старшина, зокрема самарський полковник Ігнат Пшеничний і кошовий отаман Петро Калнишевський, клопоталися про висвячення Федора (Феодора) Ластовицького, сина померлого священника, що й вдалося у 1777 р. Маємо опис церковних речей 1777 р.

У січні 1777 р. Самарське духовне правління доручило священнику Іоанну Ковалевському перевірити стан Старосамарської Покровський церкви. На той час стіни церкви мали пошкодження, а сама будівля через давність дещо занепала, проте ще не була зовсім старою чи непридатною. Парафіяни письмово зобов’язалися відремонтувати храм. Вони повідомляли, що кошти й деревина для робіт є, майстра вже найняли, а завершити ремонт планували навесні. Попри пошкодження, храм мав достатньо речей для богослужінь, а його стан не перешкоджав служінню. З опису можна уявити наскільки облаштованим був храм усередині: два Євангелія в срібних позолочених оправах і ще одне без оправи, позолочену срібну гробницю, два великі хрести в срібних оправах, два срібні позолочені потири, дискос, зірницю та срібні ложечки. Згадано також срібний хрест московської роботи. Парчеві та шовкові ризи, єпитрахилі, підризники, дияконські стихарі й орарі. Частина речей була новою, інша — потертою або старою. Є згадки про блакитну парчеву тканину, жовті, червоні та зелені елементи одягу. У переліку зазначені п’ять срібних корон на місцевих іконах, п’ять мідних ламп перед намісними іконами, одна з яких була скляною, червона завіса вівтаря, десять килимів, срібна й мідна кадильниці та плащаниці. п’ять великих і малих дзвонів. Серед книг: Тріоді, Октоїх, Часослов, Апостол, Мінею, Псалтир, Пролог, Єрмолой та три Служебники, що свідчить про доволі значний комплект церковної бібліотеки.

Парафія охоплювала не лише мешканців Старої Самарі. У ній були також військовослужбовці гарнізону, хворі солдати, що перебували в лазаретах, і мешканці навколишніх поселень та хуторів. Значна територія парафії створювала для священника чимале навантаження й пояснює потребу в додатковому духовному служителі.

Наприкінці XVIII ст. церкву в межах Старосамарського ретраншементу розібрали. У 1798 р. стару церкву перевезли по льоду через Самару до села Одинківки. Перенесення пов’язують із періодом після ліквідації Запорозької Січі та зусиллями поміщика Василя Опанасовича Куліченка.

10 квітня 1798 р. було освячено місце під будівництво храму, а 2 червня 1799 р. протоієрей Сафоній освятив церкву. Першим священником у новому храмі названо ієрея Алексія.

При ній діяли церковно-парафіяльне піклування та земська школа. За довідником, парафія налічувала 236 дворів, 947 парафіян чоловічої та 887 жіночої статі. За місцевими переказами, стару однокупольну церкву з прибудованою дзвіницею згодом перебудували. Також розповідали, що на престольне свято до храму приїздили нащадки козацьких родів, які співали під час Божественної літургії. Церква проіснувала до 1934 р.; після її закриття частину книг та ікон місцеві мешканці, за переказами, забрали й переховали”.

Ілюстрації – Музей історії Дніпра.