Як народжується потішна лялька

Ользі Зайцевій з Жовтих Вод до статусу бабусі ще далеченько, бо її донечці з незвичним для наших країв іменем Іванна лише 16 років. Ольга Михайлівна — майстер манікюру, жінка, яка із задоволенням шиє і в'яже, одним словом має естетичну натуру. Якось вона почала шукати в Інтернеті інформацію про ляльок із... синтепону. Побачивши, як їх роблять інші, захотіла й сама спробувати. Першу іграшку створила на початку лютого і тепер не може зупинитися.

— Мене захопила ця справа не стільки технологією, скільки образністю, — ділиться Ольга Зайцева. — Ляльки виходять такими доброзичливими, милими, усміхненими. Дивишся на них — і відразу настрій покращується. Правда, є в мене одна вередлива, так для неї я довгенько не могла придумати вбрання. Помучила вона мене!..

І справді, ляльки Ольги Зайцевої — кумедні в народному стилі бабусі та дідусі, наречені, тварини — ну такі вже потішні, що дивишся на них, а посмішка на обличчі з'являється наче сама собою. Ці лялечки такі пухкенькі і потішні, що їх так і кортить взяти в руки і притулити до себе.

Процес створення чуда із синтепону і звичайної панчохи у жовтоводської майстрині починається з появи образу, під який потім підбирається зачіска, одяг і все інше. Так було, наприклад, з морячком, якому авторка пошила тільняшку, брюки кльош та безкозирку, а трубку виготовив брат Ольги Михайлівни. Його теж зацікавило нове хобі сестри. Тож цю ляльку, яка подарувала масу позитивних емоцій самій жінці, одразу ж придбали на арт-ярмарку, який пройшов у Жовтоводському історичному музеї. До речі, його директор Олена Кобзар, яка до цього моменту знала Ольгу Зайцеву як майстра манікюру, із великим здивуванням і задоволенням водночас відкрила для себе такий її талант. Сама ж авторка дещо розгубилася від того, що її ляльки на виставці майстрів у музеї користувалися таким попитом, що під кінець заходу від колекції залишилася тільки половина.

Чи ж не шкода жінці, що чимало її ляльок розкупили? Каже, якщо і шкода, то зовсім трохи. Раніше вони стояли вдома на «стінці», тож кожного разу, проходячи повз, раділа творінням власних рук. Ользі завжди хотілося, щоб вони були гідно оцінені іншими. І от дочекалася!

Так склалося, що раніше лялькарка ніде не виставляла свої роботи, — їх бачили тільки рідні. А першим поціновувачем стала донька Іванна. Створюються ж ці ляльки у звичайній кімнаті, де господиня має такий собі робочий куточок — стіл, швейна машинка, коробки з тканиною і різним гамузом. Комусь може здатися хаосом творчий безлад на її столі, але ж, як відомо, без нього абсолютно неможливе будь-яке творче заняття.

У неї — чарівні руки, які вміють створювати красу. Тепер тільки хочеться більше займатися кумедними ляльками, бо це хобі дає жінці натхнення, дарує радість серцю.

— Мені хочеться зробити свої вироби, так би мовити, більш професійними, — говорить Ольга Зайцева. — Прагну розвиватися в цій справі і набути якогось визнан­ня від тих, кому це теж цікаво. А там — як Бог дасть...

Жінка посміхається і зізнається, що ніколи не береться за роботу, якщо немає настрою або самопочуття не вельми. Адже вона знає добре, через силу діла не буде, адже у цій справі головне — позитивна енергетика. Тоді й ляльки виходитимуть дуже позитивними. Потримаєш таку ляльку в руках — і до психолога не ходи!