На Днепропетровщине 84-летний инвалид ВОВ живет в аварийном доме

Мотроні Порфиріївні - вісімдесят чотири. Її у Царичанці знають усі, адже літня жінка тут чи не єдина, хто бачив війну на власні очі.

Мотрона Третяк, інвалід Великої вітчизняної війни:

- Як відступили німці, а вбиті лежать. Ми тих вбитих клали на машину…

Попри все пережите, інвалід Великої Вітчизняної разом із дочкою та онукою живуть в аварійному будинку. Стіни - вкриті тріщинами. Дах от-от впаде на голову. Немає води, опалення та газу.

Мотрона Третяк, інвалід Великої вітчизняної війни:

- Нема хати, нема життя! На голову пада, тече, валиться!

Тридцять років ця родина стоїть у черзі на житло. Чому його досі не надали, йдемо з'ясовувати в селищну раду. Там показують документи і запевняють: квартири пропонували, але дочці-бабусі вони не сподобалися.

- Категорично відмовилась від однокімнатної квартири, мотивуючи тим, що ця сім'я потребує трикімнатної квартири.

А вільного трикімнатного помешкання в Царичанці немає - каже селищний голова.

Геннадій Сумський, селищний голова Царичанки:

- Тричі ми пропонували їй. Я не можу зрозуміти! Якщо мені ніде жити, я буду згоден на все. А їй треба тільки трикімнатну квартиру, тільки в будівлі, яка біля нас рядом.

У селищній раді впевнені: донька використовує літню матір-інваліда для вирішення свого житлового питання. Але сама жінка, теж інвалід, каже - запропоновані квартири були або на високому поверсі, або занадто далеко від магазинів та ринку. Для сім'ї, де двоє немічних, це вкрай незручно.

Валентина Дубовицька, дочка інваліда Великої вітчизняної війни:

- Вони спеціально предлагають таке, щоб я казала, що мені не надо! Це все для того робиться, щоб маму забрати у престарілий будинок. І не треба квартири давати, не треба води проводити, не треба нічого робити для нас!

Війна за житло між родиною інвалідів та місцевими чиновниками триває п'ятий рік. Вісімдесятичотирирічна жінка побоюється, що до перемоги в ній може не дожити.