Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
пт, 22 ноября 2024
15:26

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті: Волоське

Точка на карті: Волоське
За тридцять кілометрів від обласного центру вниз за течією Дніпра в мальовничому місці Дніпропетровського району розташувалося велике гарне село Волоське.

Живуть у ньому нащадки вихідців з Молдавії. Як же потрапили вони у центр України? Чи вдалося їм протягом двох з половиною століть відірваності від рідного краю зберегти національні риси? Який сьогоднішній день села над Дніпром? Про це — наша розповідь.

Археологічні розкопки свідчать про те, що місцевість, на якій розташоване Волоське, була заселена ще в давні часи. Люди тут селилися ще 16 тисяч років тому. Тут виявлено поселення пізнього палеоліту, могильник та поселення часів мезоліту, досліджені поселення доби неоліту і кілька поселень та курганів періоду бронзи. Біля села розкопана скіфська могила, виявлені ранньослов’янські поселення та могильник черняхівської культури, а також ранньослов’янські поселення VІІ—VІІІ ст. І, нарешті, давньоруське поселення XII—ХІІІ століть.

Новітня історія села починається в 1769 році. Запорізькі козаки під час одного з нападів на володіння Оттоманської імперії (до складу якої в ті часи входила Волощина) взяли в полон ціле село молдаван разом зі священиком Ісааком Біцом. Вони й були поселені на правому березі Дніпра за 18 верст від майбутнього губернського центру Катеринослава (нині — Дніпропетровськ). В українському степу працьовиті волохи (молдавани) призвичаїлися обробляти землю, випасати худобу, а на Дніпрі — рибалити.

Про ті далекі часи нагадує катерининська миля 1787 року біля с. Волоського.

Олександр АФАНАСЬЄВ-ЧУЖБИНСЬКИЙ:

Чудовий краєвид на пороги Дніпра

У середині XIX століття в цих краях побував відомий український і російський етнограф та письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який товаришував з Тарасом Шевченком. Ось що писав він про це село в своїй книзі «Поїздка до Південної Росії. Нариси Дніпра»: «Село Волоське, що розкинувся в долині над двома порогами, дуже мальовниче за своїм місцем розташування. Населено первісно волоськими родинами, а згодом у нього прийшло багато малоросів, переважно з Полтавської губернії, заходили сюди і селяни Київської та Волинської. Волохи, втім, і тепер тримаються колишнього селища і займають середину села побіля церкви. Народ добрий, з успіхом займається землеробством, але переважно славиться вмінням швидко і відмінно стригти іспанських овець. Мистецтво їхнє славиться далеко, так що багато купців і поміщиків запрошують їх не тільки в далекі повіти Катеринославської губернії, але і в Полтавську та Херсонську… Багато хто з них вирушає також до Лоцманської Кам’янки і наймаються в прибавочні для проведення плотів через пороги, чому досить добре знають цю місцевість. Волохи вдягаються в малоросійський костюм; волошки теж, але, вийшовши заміж, носять на голові покривало, яке, обмотавши двічі, зав’язують під підборіддям і випускають один кінець позаду до талії. Жінки і дівчата носять багато намист, люблять вишиті рукави у сорочок різнокольоровим папером і ходять дуже охайно. У хатах дотримується можлива чистота, і скрізь, навіть у найбідніших, безліч подушок і саморобних килимів… Молдавська мова не забута аніскільки, але всі знають по-малоросійському точно так, як і велика частина малорусів говорить по-молдавському».

Для селянина основне — земля

Перед революцією у Волоському було шість млинів. І, здавалося, все гаразд. Але люди потерпали від малоземелля і під час столипінської реформи, спродавши землю і майно, вирушали на схід у пошуках кращого життя. Але коли 1912 року в Оренбурзькій губернії стався голод, переселенці мусили вертатися додому, де їх ніхто не чекав…

Радянська влада встановлена в селі в січні 1918 року. Після громадянської війни тут створюється комітет незаможних селян. У Волоському відкриваються бібліотека і початкова школа.

У 1920-х роках мешканці села дізналися про те, що долiшня частина Волоського з побудовою у Запорiжжi Днiпрельстану буде затоплена водами Днiпра. Через те селян з Волоського наділяли земельними ділянками неподалік від Волоського.

Жителі Волоського, спілкуючись між собою материнською мовою, досконально оволоділи й українською, переселялися також у сусідні українські села, не цуралися змішаних шлюбів. Ось що, наприклад, розповідала автору цих рядків його покійна бабуся Євдокія Гаврилівна, яка народилася на сусідньому з Волоським хуторі Майорка:

— Мій дід Мартин Осипович Гаржа був волох. Одружившись, оселився в Майорці. Тут і помер в 1919 році. Дідусь хоча і говорив по-українськи, але чути було, що він волох. Мене він бувало кликав: «Віл на тете!» (ходи до діда). Дід Мартин був не єдиним волохом у нашому селі. Вже прізвища деяких з наших майорчан свідчили про їхнє національне походження: Снісар, Тріодял, Ніркул, Дікусара, Демуш.

Про це писала «Зоря»

«Село Волоське шанує, пам’ятає», — писала 27 лютого 1968-го наша газета «Зоря», повертаючись до історії часів війни.

…У той рік Волоське жителі раділи, милуючись густими врунами пшениці. Весна 1941-го обіцяла добрий урожай. Але почалася війна. Фашисти, увірвавшись в село, перетворили школу в комендатуру, грабували населення, катували за найменшою підозрою. А на фронтах Великої Вітчизняної в цей час мужньо билися з ворогом понад півтисячі жителів Волоського, 315 з яких загинули смертю хоробрих.

Це сталося 23 серпня 1942 року. У нерівному бою над селом був збитий 20-річний радянський льотчик Григорій Ганін. Він опустився на парашуті, і волоські діти, які пасли корів, знайшли його пораненого. Переховували бійця в хаті Марії Солодовник. Але фашистам вдалося вислідити льотчика. Гітлерівці по-звірячому мучили радянського воїна, змусили його копати собі могилу.

До закривавленого льотчика підкрався дід Паранюшка — так його прозвали на селі — і тихо сказав: «Синку, швидше вгору біжи, а я замість тебе покидаю землю. Мені все одно скоро помирати«. «Спасибо, дедушка, — сказав солдат. — Але не треба. Через мене вб’ють ні в чому не винних жінок, стариків, дітей…»

Після війни, коли підросла онучка Люба, Марія Солодовник розповіла їй цю історію. Дівчина повідомила про це в школі, і дев’ятий клас разом з керівником О. І. Назаренко вирішив розшукати родичів загиблого. Написали і до Москви. Листами зацікавився письменник С. С. Смирнов, який прибув незабаром у Волоське з батьками, братом і сестрою Григорія Ганіна — уродженця Ульяновської області. Відтоді рідні воїна часто гостювали тут.

Духовні чада отця Андрія

Місцевий храм у Волоському відкрився для служб Божих 3 лютого 1780 року. А муровану церкву збудовано 1863. У 1935-му влада прийняла рішення храм розібрати, а з цегли збудували школу, кілька підсобних і господарських приміщень. Битою цеглою вимостили дорогу…

Відродження церковної громади почалося восени 1997-го. Тоді створено церковну раду з працьовитих сільчан. 19 січня 1998 відбулося перше освячення води. Для храму виділено будівлю. 20 червня 1999 настоятель храму ієрей Георгій Коростельов звершив першу Божественну літургію, а 13 жовтня архієпископ Дніпропетровський і Павлоградський Іриней освятив храм на честь Архістратига Божого Михаїла.

Під началом священика Андрія Пінчука з 2003 року у Волоському діє Центр духовного і творчого розвитку дитини, розрахований на 30 дітей. Ольга Дмитрякова веде заняття з основ православної культури, Галина Ломтєва керує дитячим хором, Ніна Ткачова організувала театральну студію. Працює ізостудія. У 2006-му відкрито шаховий клуб, яким керує Віталій Горелик. Проводяться дитячі свята, паломницькі поїздки. Працює бібліотека. Влітку 2005-го в Судаку був організований дитячий православний табір «Сурож». Храм св. Архистратига Михаїла має свій сайт: voloske.com/history.html.

У родині самого отця Андрія Пінчука нині дванадцять діток: троє кровних і дев’ятеро прийомних. Уже з десяток років священнослужитель допомагає сиротам і дітям, від яких відмовилися батьки.

Gorod.dp.ua на Facebook.


Юра-Днепр  (14.02.13 10:18): а автор статьи в курсе что есть фотоаппараты которыми можно было фотографии сделать села и приобщить к статье?походу он не знает что это такое))) Ответить | С цитатой
gato88  (13.02.13 08:25): Спасибо большое за статью! 24 года (с рождения) езжу в Волосское на дачу, а об истории села ничего не знала. Даже стыдно как-то стало. Спасибо, что заполнили этот пробел! Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
ночной дозор  (13.02.13 05:27): Там дело было так... Молдаване поселились в Волосском - это правда, а евреи там не поместились и решили поселиться немного выше по течению Днепра, основав город Екатеринослав, ставший позднее именоваться Днепропетровском... Ответить | С цитатой
Местны житель  (13.02.13 02:11): Нет информации, что часть села было заселено евреями, а часть только молдованами или румынами что более верней. и что браки как раз были смешанные между румынами и евреями. И что женщины носили шаровары еще до 70-х годов и еще много чего интересного было. Вроде даже книжка была написана про это село, так как необычная там история. А фамилии до сих пор сохранились у всех нащадков и они сами не занют кто они. По паспорту в советское время писали украинцы, а на самом дели румыно-евреи. Ответить | С цитатой
йцукен  (12.02.13 19:36): Разорили церкви - пришли враги. Ответить | С цитатой
друже Карась  (12.02.13 17:40): А де оце є про репресії, голодомор та кровавого тирана? Хоч би строку про якогось попа, шо репресували до Сибіру? Ответить | С цитатой | Обсуждение: 2
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
110
лет отелю «Астория»

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте