Як спортсмени-городяни стали сільськими господарями

Більше того: біг і сьогодні їм дарує чудову можливість залишатися у гарній формі, не хворіти і щодня відчувати таку енергію, якої нині не вистачає не те що їхнім одноліткам, а й молодим людям. Від них, наче від батарейки, можна підзарядитися, а їм і не шкода, бо вони — люди щедрі на добро.

Познайомились на біговій доріжці

— Я народилась в П’ятихатках, і весь мій рід звідси, хоч довгий час жила в Жовтих Водах та інших містах, — розповідає Ірина Геннадіївна Пономар. — У свій час закінчила режисерську відділення театрального училища, потім Харківський інститут культури і там же педуніверситет. Жила в Лозовій Харківської області, де працювала в Палаці культури режисером дитячого театрального колективу.

Там у молодої жінки була сім’я: чоловік і донечка Вікторія. Але між молодятами щось зламалось, і їхній шлюб було вже не врятувати. Ірина у той час прагнула переключитися від важких проблем на щось інше. У такій ситуації хтось починає труднощі заїдати, хтось топить їх в чарці, хтось — скакає в гречку. Наша героїня пішла іншим шляхом — у бібліотеці взяла книгу «Біг заради життя» і… побігла.

Книга стала своєрідним поштовхом, бо там було написано: «Якщо хочеш бути красивою — бігай, хочеш бути сильною – бігай, хочеш бути здоровою — бігай». Ці слова стали її кредо.

Вона бігала в парку, де познайомилася з цікавими людьми, які багато їй розповідали, давали вирізки про здоровий спосіб життя з газет. Бігаючи щоранку, вона відчула, як голова стає світлою, бо звільняється від негативних думок. З того часу вона бігає вранці, отримуючи заряд енергії на увесь день.

Хотіла втекти від проблем і знайшла свою половину

Лозова — місто невелике, тож його корінний житель і професійний спортсмен Сергій Пономар помічав миловидне обличчя Ірини серед інших. А одного разу навіть підвіз її на машині по дорозі з іншого міста. Але накинув він на неї оком вже коли вона бігла разом з знайомим відстань у 20 кілометрів.

На той час Сергій Петрович, який у свій час закінчив ДЮСШ і Київський інститут культури і став професійним легкоатлетом, працював у товаристві «Колос». Його пробіжки відрізнялися швидкістю. Тож коли він обігнав Ірину та її знайомого, тільки перекинувся з нею кількома словами і побіг далі. Наступного разу вони зустрілися вже в міському парку — улюбленому місці усіх бігунів. З того часу і розпочалися їхні стосунки, які через рік закінчилися одруженням. Коли вони побралися, то вирішили розпочати нове життя на новому місці і переїхали у Кривий Ріг. Але там були свої труднощі, тож на сімейній нараді прийняли рішення про переїзд. Вони обміняли Кривий Ріг на Антрацит і стали жити на Луганщині. Там у них народилася донечка Настуня. Коли їй було шість місяців, серйозно захворіла мама Ірини Геннадіївни, яка потребувала щоденного догляду. Так щодня поспішала з Жовтих Вод до Кривого Рогу, де лежала хвора, щоб полегшити їй біль і просто бути поряд у нелегку хвилину. Коли справи пішли на поправку, донька повернулася додому.

У Антрациті у неї була гарна робота в Палаці культури, перспектива кар’єрного росту. Чоловік Сергій працював у місцевому спорткомітеті і займався своєю меншенькою, з якою разом плавав. Зі старшенькою займався лижами, катав на санках, поставив на ковзани. Словом, був і залишається для них не тільки найкращим у світі татком, а й авторитетом у всьому. Це саме завдяки прищепленій любові до спорту їхній 6-місячний онучок Яша за кілька днів від народження став плавати, а старша онучка займається великим тенісом, ходить на плавання…

Сесії навпіл з бізнесом

Бабуся тоді потребувала уваги рідних, але їхати жити до дітей не хотіла, тому прийшли до компромісного рішення: була знайдена квартира в Жовтих Водах, яку і обміняли на їхню в Антрациті. Легкі на підйом Пономарі знов збиралися в дорогу, Ірина поверталася в місто дитинства. Вона працювала в Будинку піонерів, потім приєдналася до чоловіка, який викладав фізкультуру в п’ятій міській школі. Їй довелося розпрощатися зі своїм «культурним» минулим і обрати для себе спеціальність психолога.

О, психологія — то таки сфера, в якій вона й досі відчуває себе, мов риба у воді. А в інституті підприємництва «Стратегія», куди Ірина перейшла після школи, вона викладала одразу п’ять дисциплін. До того ж їздила на сесії в Харків, де ще й устигала займатися… бізнесом. Разом з подругою вона оббігала харківські магазини, скуповувала всілякий дріб’язок і возила на вихідних електричкою в Бєлгород все це продавати. Нерідко до неї приєднувався чоловік.

Чи було б все це можливим, якби не їхнє спортивне загартування? Однозначно скажемо: ні. Адже встигати вчитися в чужому місті та ще й «човникувати» — далеко не кожному під силу. А Ірина Геннадіївна ще й закінчила інститут з червоним дипломом.

Куркулі на… велосипедах

Коли їхні обидві доньки стали студентками, то батьки вирішили придбати дачу. Тоді, коли вони приймали це рішення, навряд чи хто міг припустити, що вони — істинні городяни — перекваліфікуються у таких собі куркулів. А саме цим словом вони назвуть себе, коли самі утримуватимуть чотири корови і бичка, свиноматок, гусей, качок, курей та оброблятимуть кілька городів у селі Івашинівка П’ятихатського району, куди привела їх доля.

— Ми багато чого не знали, але придбали спеціальні книги, збирали вирізки, питали в сусідів, — пригадує Ірина Геннадіївна.

У цей час старша донька виходить заміж і народжує онучку — Віолетту, яку з самого пуп’янка викохували щасливі дідусь і бабуся.

Коли Пономарі перебралися з міста в село, то директор сільської школи запропонувала господині місце педагога-організатора. Та Ірина Геннадіївна не могла вийти на роботу, бо, крім клопотів з малечею, постійно опікувалась хворою мамою, яка так і жила в Жовтих Водах. Тож вакантне місце зайняв її чоловік. Сергій Петрович організовував усілякі шкільні заходи мало не з десяток років, а з часом став викладати рідне йому фізичне виховання.

Вони працювали, мов два заведених механізми. Кожен їхній день був розписаний мало не по хвилинах. Сільчани тільки здивовано спостерігали, як Сергій Петрович велосипедом возить нагору тачку з сіном, а потім поспішає на уроки в школу. Авто чоловік не любить, бо вважає, що з ним розслабляєшся, а треба тренуватися щодня.

Знову змінити спеціалізацію? Легко!

А кілька років до них у село з’їхались діти і кажуть: «Ви нас поставили на ноги — поживіть уже для себе». Але діяльна натура господині вимагала нового «наркотику», тож вона зайнялася впорядкуванням двору господи, або ландшафтним дизайном. Якось побувавши у сватів на дачі, Ірина Геннадіївна прямо загорілась тим, щоб самій створити таку красу. Тож за короткий час у них з’явилась бесідка, басейн, місце для відпочинку, альпійська гірка, клумби, сонячні ліхтарі. І процес цей триває…

З бігом по життю

У домашній аптечці родини Пономар є бинт, спирт, вата, активоване вугілля і мазь від опіків. Більш нічого!

— Сильне серце — найголовніша умова для здоров’я. А сильне серце — це рух, а рух — це біг, лижі, плавання, спортивні ігри. Ми бігаємо в будь-яку погоду, і без цього свого життя просто не уявляємо, — розповідає Сергій Пономар.

І що може бути переконливіше за їхню відмінну фізичну форму і гарний настрій?..