Точка на карті. Письменне

На північ від залізничної станції 1886 року німецький колоніст Кільман збудував перші десять будинків, котрі стали основою майбутнього селища Кільмансталь. З роками воно значно зросло. До революції Кільмансталь належало до Олексіївської волості Павлоградського повіту.

Це було типове німецьке католицько-меннонітське село на орендованих землях (у деяких джерелах дата заснування подана як 1894).

Розташоване за 65 км на південно—схід від Дніпропетровська. Засновники – німці з дочірніх. колоній півночі Таврійської губернії. Католицька парафія Георгсбург. Паровий млин Фаста, соняшникова олійниця. Радіофікація (1933), електрифікація (1935), споживча кооперація (1923), вітряний млин, електростанція, елеватор, медпункт, пологовий будинок, аптека, семирічна школа, сільрада. Колгоспи називалися ім. Суворова, «Родина», «Ротер Штерн».

Після другої світової війни вирішено перейменувати німецькі назви. Так 1946 року Кільмансталь стала називатися Письменне. 1957 року село отримало статус селища міського типу. За переписом 2001 тут проживало 1300 мешканців.

Спогади коло старого млина

Це те, що ми знали з історії, виїжджаючи з дому. Приїхавши на залізничну станцію, звернули увагу на старий, червоної цегли німецький млин, який стоїть трохи віддалік, але нині поріс деревами і, відтак, руйнується. Хоча виглядає як пам’ятка промислової історії краю.

Нам пощастило. Біля старого млина живе небайдужа до історії свого краю людина Леонід Матвійович Авін. Має 59 років, тут народився і працював у системі зв’язку.

— Моя мама Феодосія Хомівна Авіна (дівоче прізвище Дудіна) народилася 1917 року вже тут, — розповів він. — А батьки її приїхали ще раніше з Орловської губернії. З їхніх розмов я і знаю історію селища. Перед революцією сюди на заробітки приїхало з Росії кілька родин. З тих переселенців знаю онучку Минаєвих, котра живе у Письменному. А здебільшого селище тоді було заселене німецькими колоністами. Здавна вони тут жили, обрусіли, маючи німецькі прізвища і російські імена.

На місці парку було старе кладовище. Там і були поховані мої дід Хома і баба. Дід помер у 1925, а баба в голодному 1933-му.

За млин розкажу. Неподалік у балочці до побудови залізниці був і паровий млин батька Андрія Фаста Петра. Був ставочок. А як стали будувати залізницю, ставочок розгородили, бо балка заважала будівництву.

У 1904 році збудована хата А. Фаста, в якій ми нині живемо з сусідами. І десь в ті роки, як я чув від старих дядьків, збудували млин понад колією. Він являв собою ціле підприємство, де мололи борошно, крупу, манку… До млина стояли великі черги селян, які їхали сюди з околиць на підводах. Люди й з ночівлею їхали сюди. У дворі навіть вирішили збудувати готель для приїжджих. Та революція завадила. Добудували його вже після громадянської — 1925 року. І відкрився там вже клуб. Зараз цю будівлю займає фермер.

Колись тут було два села — Кільмансталь і Мельничне селище. Це ще я пам’ятаю. Після війни два селища об’єднали.

Пан Фаст виїхав з села у революцію. Кажуть, він мав житло і в Дніпропетровську. У Андрія Петровича Фаста нібито було двоє синів. Він повантажився на вози. Але його пограбували біля Синельникового і він ні з чим пропав.

А млин ще довго функціонував — до самої війни. Мати моя була восьмою в багатодітній родині й найменшою. З чотирьох її братів лише один повернувся з війни. І від старших тіток мені відомо те, що розповідаю.

У війну млин згорів, після війни відновили, що могли. Працював він ще довго, поки в нього з’явилися конкуренти — міні-пекарні, міні-млини. А там такі мотори були, така техніка… Ще до революції стояли здорові дизелі — дизель-генератори. Електромотори, яких тоді по селах взагалі не знали. Мені довелося свого часу тримати в руках книгу з описом цього млина, поданим з німецькою скрупульозністю — з кожним гвинтиком, кожним шурупом і з ефектними кольоровими фото. Закрився вже колгоспний млин у перебудову з розвалом колгоспу «Родина». Це був останній господар млина. А потім його взяли в оренду фермери. Але млин не витримав конкуренції… І таке відчуття, що старий, понад сторічний млин нині вже нікому не належить, бо руйнується на очах немилосердним часом…

Чи бути радіо на селі

У сільській місцевості Леоніду Матвійовичу Авіну доводилося обслуговувати 11 населених пунктів Письменської сільради. Якщо не грало радіо в якомусь селі — колись це була надзвичайна подія. Там і підірвав здоров’я, чотири роки назад був змушений облишити роботу. На центральній садибі в Письменному була АТС і від неї розходився зв’язок — 150 кілометрів кабелю під землею лежить! Зв’язківець і відповідав за справність зв’язку. Робота була не з легких.

— Радіо на селі давно занепадає. Трошки бралися за нього попервах. Дріт зараз став дорогий, затратний. РЕС став виставляти рахунки за стовпи, висите на наших стовпах, отримуєте прибутки — платіть. Колись воно все проходило. А зараз ринок змушує все рахувати. Воно й так радіопослуги коштували 50 копійок, що там ще віддавати РЕСу? А залізо дороге, затратне. І так потихеньку від радіо відмовилися. Причому пішла тенденція подавати, мовляв, самі люди відмовляються від радіо. А відмовляються, бо воно не працює.

Колись залізниця процвітала: коли звозили пшеницю з давніх часів. У радянський час, згадує Леонід Авін, вони хлопцями на канікулах підробляли на залізниці. Коли пшеницю вантажили на Союз. Географія була дуже велика, «Карбованець 20 копійок за день заробиш — це така радість була…» А зараз вигідніше зерно КАМАЗами вантажити.

Четвертий рік «веселка» проміниться

Відтік населення в Письменному відчутний. Роботи немає, люди роз’їжджаються. Тому виникла ідея відкрити кілька років тому дитсадок. Там підростає молода зміна Письменного. Про це нам розповіла Лілія Анатоліївна Близнюк, вихователь дитячого садочка «Веселка» селища Письменного:

— У «Веселці» працює вісім спеціалістів — чотири вихователя, два помічника, кухар, завідуюча .Світлана Станіславівна Афанасьєва. Ходить до нас 35 дітей. Дві групи — молодша і старша. Діти від трьох до шести років. Садочок хоча й знаходиться в приміщенні тутешньої школи, але не є частиною НВК, а належить до селищної ради (завдяки сільському голові Юрію Вікторовичу Кравцю відкрився садочок у лютому 2010 року). Отже, є діти — є майбутнє у селища.