Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
ср, 18 декабря 2024
23:06

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

У П’ятихатках теж живуть кам’яні баби

У П’ятихатках теж живуть кам’яні баби
Той, хто хоч раз був біля обласного історичного музею імені Яворницького, бачив, що являють собою кам’яні баби. А тепер тільки уявіть собі, наші шановні читачі: дві таких стели «живуть» не де-небудь по закордонах, а в провінційних П’ятихатках! І з’явились вони тут якраз в останні дні серпня 1993 року. Тобто можемо говорити про такий собі ювілей п’ятихатських кам’яних бабів. Та перш, ніж розповісти про них, зробимо екскурс у минуле. Отже…

Кам’яні баби — це кам’яні статуї висотою від 1 до 4 метрів, що зображували воїнів, зрідка — жінок. Ставились вони на курганах древніми народами, наприклад, скіфами, половцями, іншими. Ці стели знайдені в степовій частині Росії, південному Сибіру, на сході України, в Німеччині, Середній Азії та Монголії.

У давні часи на Русі кам’яні статуї називали «истуканами», українською – бовванами, або ідолами. В «Слові о полку Ігоревім» згадується «тмутараканский истукан». Орхоно-єнисейські записи на рунах, зроблені турками Сибіру, повідомляють про «балбали» — кам’яні статуї, що зображують предків.

Кам’яних бабів згадував і поет 12 століття Нізамі, який розповідав про пожертви половців ідолам. Посол Папи римського Вільгельм де Рубрук, проїжджаючи у 1253 році половецьким степом, спостерігав, як половці насипали великі пагорби и споруджували на них статуї, повернуті обличчям на схід, які тримали в руках чашу.

У 1594 році німецький посол Е. Лассот, який прибув до запорожців, залишив повідомлення про те, що на «татарському березі Дніпра» на курганах і могилах він бачив більше двадцяти кам’яних статуй. У виданій у 1627 році російській географічній праці «Книга Великого Креслення» згадуються кам’яні фігури «демни», які були встановлені на курганах чи просто в степу і виконували роль вказівників для орієнтирів бродів.

Починаючи із 17 століття інтерес до вивчення кам’яних бабів виріс. Про ці статуї писали академіки: П. Паллас, І. Лєпьохін, В. Зуєв, А. Гатцук та чимало інших. В 1851 році чиновник департаменту міністерства внутрішніх справ Росії Піскарьов склав першу карту знаходження кам’яних статуй.

Існує три види кам’яних статуй: антропоморфні, скіфські та половецькі. Щодо антропоморфних, то вони витесані потомками індо-іранців, які жили в степах на території нинішніх Росії та України в період раннього металу — 4-2 тисячолітті до н.е. В степах між Дунаєм і Доном виставлено більш ніж 330 стелоподібних монументальних скульптур. Значну їх кількість знайдено і в Причорномор’ї та в Криму. Діляться вони на два типи: стели-плити без контурів голови і стели з плит пісчаника і кварциту з обовязковим зображенням голови.

Скіфські ідоли залишені іраномовними племенами, котрі з’явилися в російсько-українських степах в середині І тисячоліття до н.е. Скіфські скульптури датуються 6-3 століттям до н.е. і виконані досить примітивно. Вони мають невелику стильову різноманітність, однак, незважаючи на це, їх обєднує одне – вони зображають воїна з мечем, кинджалом або луком.

Половецькі статуї датуються 12-13 століттям і зображують чоловіків-воїнів із суворим виразом обличчя і жінок, на обличчі яких застиг вираз умиротворення, боязкості, навіть величі. Ці ідоли зустрічаються на неосяжних просторах від південного заходу Азії до південного сходу Європи. Звичай зводити ідолів зародився в 6-7 столітті в Монголії та на Алтаї. Статуї символізували предків і ставилися на найвищих ділянках степу, курганах або могильниках.

Скоріш за все, кам’яні баби, знайдені на території П’ятихатського району, відносяться до половецьких статуй. Як же вони 21 рік тому опинилися біля районного музею? Ось що з цього приводу пригадує тодішній директор музею І.М. Половина:

— Почнемо з того, що 92—й рік був роком завершення реконструкції музею, вигляд якого був докорінно змінений. Єдине, чого не вистачало, це якоїсь родзиночки, аби музей отримав якийсь особливий стимул для розвитку. Тому, займаючись пошуковою роботою, я напитував особливо у старожилів із сіл району, чи не знають вони чогось особливого на прикладі їхнього села. Тема скіфських бабів мене завжди дуже цікавила. І одного разу я таки натрапив на слід: до музею завітав один дідусь із Долинського, який і повідав, як йому батько розповідав про те, що в їхньому селі колись знаходилися такі баби. Але де вони були, той чоловік не міг пригадати.

Дві моїх спроби знайти ці скульптури були невдалими, однак за третім разом пощастило. Наступним обєктом мого пошуку була колишня садиба тодішнього місцевого поміщика Алферова. Прийшовши на те місце, я почав досліджувати дикі зарості на місці панського саду. І там мені вдалося їх знайти, тим більше, що знаходилися вони одна від одної на відстані всього десяти метрів. Вони не були прикопаними, але в землю від давності вросли. Далі треба було їх забрати. Знайшлися добрі люди — тодішній командир нашої військової частини виділив чотирьох солдатиків і техніку, на яку ї погрузили бабів. Вага там серйозна – ота, що стоїть біля вхідних дверей музею, важить не менше 300 кілограмів.

Сама передісторія таких історичних пам’яток має певну цінність. Коли я вперше побачив кам’яних ідолів біля історичного музею в Дніпропетровську, відчув заздрість від того, що в їхньому музеї є справжня прикраса, а в моєму — ні. Тому мені хотілося їх знайти, і ця мрія здійснилася. Привезли їх до музею, де навпроти у скверику і вивантажили. Далі їхня доля залежала від наступного директора, бо я тоді змінив місце роботи.

Іван Миколайович з ностальгією говорить про те, що на його прохання місцевий художник Володимир Махоня зробив проект встановлення однієї стели на невеликому кургані в трикутничку, який утворювали дві стежки, котрими городяни проходили коло музею. На жаль, цей проект не було реалізовано. Вже наступної осені новий директор музею Т.В. Тюріна потурбувалась про те, аби камяних ідолів прикопали на вході в музей.

Для І.М. Половини головне, що вони існують, є окрасою нашого музею. Мало який інший районний заклад може похвалитися в себе такою знахідкою. Тим більше, що ці скульптури зображають жінок, а такі статуї символізують перемогу і безсмертне життя воїна. Незважаючи на те, що половці на нашій території перебували недовго, але памяток після себе залишили багато. Через те І.М. Половина вважає, що йому пощастило – його перебування в стінах музею не пройшло даремно, і він залишив по собі ось такий слід. Тож, ті дні чоловік згадує з особливою теплотою, а оскільки він людина творчої вдачі, то пошукова робота на тому етапові життя йому дуже подобалася. Коли треба було затриматися і щось зробити, а не вистачало другої пари рук, тоді на допомогу батькові приходив син Микола…

— Взагалі ж, я переконаний, — говорить І.М. Половина, — якщо люди не шанують своєї історії – то це є своєрідним варварством. Бо їй навіть шкодити не треба, адже не шануєш історії – і це вже не добре. А ще кожен з нас є її складовими, в даному випадку нашої епохи. Минуле, нинішнє і майбутнє – все це поєднується. Тому я сьогодні прийшов до музею зі своєю онучкою, яка вперше в своєму житті бачить кам’яну бабу. Сподіваюсь, що ця історія їй буде пам’ятною.

Тож, ось уже два десятиліття поспіль городяни і гості П’ятихаток мають гарну нагоду долучитися до історії рідного краю, просто тільки проходячи повз історичний музей. Правда, як про це не гірко говорити, але спокій цього храму історії оберігає нині тільки одна кам’яна баба – іншу розбили надвоє якісь вандали. Тому тепер ота побита знаходиться в одному із залів музею. Директор Т.В. Тюріна планує перенести під його дах і цю, яка знаходиться біля входу. Від гріха подалі…

Замість післямови.

У 2001 році П’ятихатський історичний музей у складі делегації відвідав гість із США Євген Стахів. Цей старенький чоловік — наш колишній співвітчизник, який в роки війни перебував у донецькому підпіллі. Він залишив гарний відгук у книзі відвідувачів музею, а ще зізнався, що із собою до Америки він забрав би ручної роботи килими і кам’яні баби.

До теми:

Як відомо, зібрання кам’яних баб — у Дніпропетровському історичному музеї імені Д.І. Яворницького. Тут знаходиться одна з найбільших колекцій кам’яної пластики в Україні — 80 скульптур. Вони вражають не лише своєю чисельністю, але й культурною та хронологічною різноманітністю. Найдревніші стели відносяться до епохи енеоліту (3 тис. років до н.е), двом з них — Наталіївській та Керносівській — немає аналогів в усіх європейських музеях. У колекцію також входять оригінальні скіфські статуї, які датуються 6 — 4 століттям до н.е., а переважну більшість складають середньовічні половецькі статуї.


Половецькі статуї біля музею ім. Д. І. Яворницького


Скіфська стела, датована 5 ст.

Gorod.dp.ua на Facebook.

Читайте также:

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
100
дворов мноковартирных домов запланировали отремонтировать в 2023 г.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте