Марина Водяна з Жовтих Вод стала чемпіонкою серед ветеранів у 35 років

Проте саме вона, Марина Водяна з Жовтих Вод, посіла перше місце серед легкоатлетів-ветеранів на 19-й Всеукраїнській спартакіаді серед працівників промислової сфери, що проходила в Алушті. Зауважимо, що при цьому в неї була істотна перерва у спорті (13 років!), підготовка до спартакіади тривала рекордно малі півтора місяця, а ті самі «ветеранські» 35 років жінці виповнилися буквально за кілька днів до змагань.

З другої спроби

Чи ж можна було уявити якихось два десятиліття тому, що звичайна дівчина стане гордістю свого міста і своїм чемпіонством здивує усіх, хто її знає? Тим більше, що сама Марина, навчаючись у старших класах третьої міської школи, ще не знала, ким їй бути. Вона захищала честь рідного закладу на змаганнях серед школярів міста у бігові на середні дистанції і нічим особливо не переймалася. Навіть тоді, коли її, юну і перспективну, помітив тренер ДЮСШ Віктор Попов і запропонував займатися в секції легкої атлетики.

Стала виступати в обласних змаганнях, бігала кроси та на середні дистанції. Неодноразово була призеркою, а значить, мала відповідний спортивний потенціал, але не думала пов’язувати своє життя зі спортом.

— Моя вчителька фізкультури Зоя Миколаївна переконувала мене йти у фізкультурний інститут, але я туди не дуже рвалася, — згадує інструктор-методист Жовтоводської ДЮСШ Марина Водяна. — Тому після школи вступила до місцевого педучилища на дошкільне відділення і продовжувала тренуватися та виступати як легкоатлет на міських та обласних змаганнях.

Вже по закінченні училища тренер Попов таки вмовить дівчину спробувати свої сили під час вступу до інституту фізкультури та спорту. Вона стає студенткою, але тільки з другої спроби. Тренерський факультет, рідна спеціальність «легка атлетика» — навчання їй було до душі. Марині цікаво було вчитися ще й тому, що тут проходили всі види спорту, в усіх можна було спробувати свої сили. Та й теорія та методика фізичного виховання виявилися захоплюючими дисциплінами. А викладачі там які!..

Та життя внесло свої корективи — через матеріальну скруту довелось перейти на заочний факультет. У сім’ї, крім Марини, була ще одна донька, тож дівчина прийняла рішення навчатися на заочному і працювати. Тим більше, якраз звільнилося місце тренера з легкої атлетики в ДЮСШ.

На тренерській роботі

Вже 13 років Марина Водяна тренує дітей, як вона сама каже, малят. Бо ж до неї приходять ті, яких вона бере кумедними малюками, а віддає далі за два-три роки уже такими дітьми, які люблять спорт і вже чимало вміють у ньому.

Першого квітня 2004-го пішла в декретну відпустку, а всього за рік цього ж дня вийшла з неї. Тоді її синочку Владиславу було всього дев’ять місяців! Мама Марини на той час не мала роботи, тому запропонувала тішити онука, щоб донька змогла спокійно працювати. Так і вирішили зробити. До того ж молодій мамі якраз випало обійняти нову посаду інструктора-методиста, яка саме з’явилась у ДЮСШ після перемоги закладу в спеціальних профільних змаганнях.

Хтось інший на її місці зарився б у паперах, занурився б з головою в організаторську роботу. Але Марина Водяна залишилася вірною собі — вона знов набрала групу дітлахів-легкоатлетів і стала їх вчити всьому, що вміла сама.

— Пригадую, що після пологів важко відновлювалась, — говорить жінка. — Хвилювалась, що набрала зайві сім кілограмів, а мені ж треба бути у формі! Але за роботою все наладилося, і скоро я вже легко показувала своїм вихованцям усі вправи.

Тріумфальне повернення

А от у спорт вона повернулась тільки нинішнього літа. Правда, до цього Марина п’ять років підряд щоліта возила вихованців ДЮСШ на оздоровлення до моря. Там вона потроху стала тренуватися і відчула, як їй це подобається.

Справжнє повернення прийшло завдяки синові. Владик займається дзюдо в іменитого місцевого тренера Євгена Шутенка, котрий виховав не одне покоління чемпіонів. І саме Євген Анатолійович поставив завдання перед юними спортсменами самостійно потренуватися з бігу, аби краще розвинути легені. Тож мама привезе на стадіон сина, і, поки він бігає, стоїть біля велосипеда та очікує кінця тренування. Скоро їй набридло те стояння, і вона вирішує бігати теж.

«Добігалась» наша Марина до того моменту, коли стали набирати команду для поїздки на змагання в Алушті. Тренери-легкоатлети міста Деревянчук і Попов подивились на свою добру знайому іншими очима і вирішили її випробувати. Запропонували райські умови: чотири дні в Алушті, море, гарне харчування. Марина одразу не пройнялась, а тоді вирішила: а давайте, не святі ж горшки ліплять! Спробувати завжди варто. Але їй треба було розбігатися.

— Страшнувато було починати те, що вже було колись у моєму житті, — ділиться жовтоводська чемпіонка. — Але я стала бігати з іншими вихованцями і успішно пробігла так звану прикидку, коли тренер за мої 60 метрів майже точно визначив, за скільки я подолаю стометрівку.

Півтора місяця тричі на тиждень вона була на стадіоні. Потроху стала відчувати упевненість у власних силах і віру в те, що вона ще чогось варта. Так непомітно підійшов час від’їжджати до Алушти. У жовтоводській команді були різні спортсмени — гирьовики, ті, котрі представляють такий вид, як армреслінг, волейболісти, футболісти, тенісисти і, звичайно ж, легкоатлети.

Ще дома, долаючи короткі та середні відстані, Марина вирішила для себе, що має стати чемпіоном — на менше вона не згодна! — повинна повернутися з перемогою. І ось вона прибігла першою. Можливо, перемога в Алушті та ще й за сильного зустрічного вітру стала нагородою за її наполегливу і вперту працю, за ті роки, коли вона всю себе віддавала дітям.

Після її тріумфу і вихованці, яких вона тренує, почали ставитися свого тренера з ще більшою повагою. Повірили в її великі можливості і професійні спортсмени Жовтих Вод. Сама ж наша героїня отримала гарну нагоду розвиватися далі, рухатися вперед. Словом, ця перемога стала тим, що називають дорогою до себе — коли людина отримує можливість подивитися на себе по-іншому. Тож залишаємо нашу героїню ненадовго — до нової перемоги.