Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
пн, 25 ноября 2024
20:10

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті. Саксагань

Точка на карті. Саксагань
Нинішній рік — ювілейний у житті Саксагані. 275 років тому вперше згадано зимівник військового старшини Семена Панчохи з багатьма землянками і куренями. З нього й почалася сучасна Саксагань.

…Біля сільради, капітально відремонтованої декілька років тому, — дитячий гамір. На обладнаному майданчику вистачає малечі. На гірках, гойдалках чути дитячий сміх, який розчиняється у високих ялинах. Жваві ігри на чистому повітрі корисні школярам. Кожному з них кортить потрапити в об’єктив фотокамери.

Точка відліку — зимівник панчохи

Нинішня Саксагань — за три кілометри від пожвавленої траси. Тож важко уявити собі, що в далекому ХV столітті тут, у розлогому степу, були самі татарські кочовища, згодом відтіснені козаками на південь. Але з 1712 по 1734 роки, після нещасливого Прутського походу усе узбережжя річки Саксагані знов зайняла ногайська орда, і володіння наших предків були відсунуті на північ за р. Оріль. Після повернення запорожців з-під Олешок на береги р. Дніпра долина річки Саксагані знов була заселена січовиками.

1738 року там, де нині розташоване село Саксагань, вже існував чималий зимівник військового старшини Семена Панчохи. Виникає Новоросійська губернія, і Панчохин зимівник, котрий на той час являв собою досить багатолюдне торгове село, перетворено на державну військову слободу Саксагань. 1777 року новоросійський губернатор М. В. Муромцев, особисто оглянувши усі населені місця губернії, визнав цю слободу однією з кращих щодо упорядкованості та багатолюдності і через те зробив її повітовим містом Саксагань.

220 років тому, у 1793-му в Саксагані освячено церкву — її спорудили замість відкритої в 1740 році каплиці. У 1903 році містечко Саксагань мало понад півтори тисячі дворів з населенням понад 9000 чоловік. Містечко у той час розтяглося верст на вісім вздовж річки Саксагані і вигідно розташувалося на тракті, який поєднував Катеринослав, Верхньодніпровськ і Кременчук з Кривим Рогом, Нікополем і Херсоном.

Як це виглядало 110 років тому

«У сільськогосподарському відношенні м. Саксагань відіграє для довколишнього району таку ж роль, як м. Каховка для свого району: це великий ринок праці, куди навесні стікаються з Полтавської, Київської і Чернігівської губерній робітники і де тисячами укладаються угоди найму на сільгоспроботи. У містечку дві церкви, сім шкіл і училищ (у тому числі ремісниче училище губернського земства, відкрите 1877 р.), земська безкоштовна бібліотека-читальня, чудово влаштована лікарня на 32 ліжка, 2 земські лікарі, вільна аптека і 2 аптекарські магазини, чайна товариства піклування про народну тверезість і понад 40 торговельно-промислових закладів, з яких декілька досить значних. Із закладів, які мають громадське значення, мають особливо бути згаданими: Саксаксаганська вільна пожежна дружина, яка нараховує близько 15 чоловік-членів, і Саксаганське товариство сільських господарів, яке складається з 75 членів (відкрите 20 лютого 1902 року). Товариство має свій склад рільничих знарядь, розплідник дрібних племінних тварин (свині, вівці і птиця) і розсадник плодових та декоративних рослин». (По Екатерининской железной дороге. Выпуск I, Екатеринослав, 1903).

Звідки назва?

Свою назву Саксагань дістала від річки, на берегах якої знаходиться. Сама назва річки і села вказує на те, що колись тут панувала татарська орда. За поясненнями Шерцля, писав 115 років тому Дмитро Яворницький у «Вольностях запорозьких козаків» (1898) назва Саксагані пішла з тюркської «сик — сик» — легкий, швидкий, за поясненням Корша, з турецької «сакса — ган» — сорока. Як відомо, значна частина запорозьких річок носила назви тюрксько-татарські, з чого роблять висновок, що запорожці, зайнявши місце тюрко-татар, прийняли назви річок вже готовими.

Село славилося голосами

Григорій Антонович Ярошенко, випускник Саксаганського професійно-технічного училища:

— Люди в селі напрочуд співучі. Мій батько Антон Остапович Ярошенко — тракторист, а, закінчивши Криворізький автошляховий технікум, працював механіком. Колись тут був колгосп ім. Фрунзе. Гримів у районі Саксаганський народний хор, де співав і мій батько. Створив цей хор учитель-філолог Михайло Полікарпович Горбенко. Він і був довголітній керівник колективу.

З вдячністю згадую свого вчителя Михайла Полікарповича. Дотепний був, наче Аркадій Райкін. Умів знайти ключик до дітей. Потім вів заочну середню школу. Десь наприкінці 80-х років його не стало. А добра пам’ять живе.

Я закінчив школу в 1975-му, потім навчався три роки в місцевому училищі. Здобув спеціальність тракториста. В 1977-му відзначали сторіччя нашого училища. Було велике свято. З Дніпропетровська приїздив композитор Володимир Ярцев. Отже, зараз центру профтехосвіти 136 років. Мабуть, найстаріший в області.

Світлана Данч, завідуюча Саксаганським будинком культури:

— Чотири місяці тому я прийшла на цю посаду. Переді мною довгий час, майже 36 років працювала Фаїна Семенівна Варенич. Родом я з Саксагані, але потім батьки переїхали до Івашинівки, і я виростала там. У 2006-му після училища культури повернулася в Саксагань. За професією я диригент народного аматорського колективу, організатор культурно-дозвільної діяльності. Хором в училищі керував великий патріот своєї справи Павло Роздайбіда. Його уроки знадобилися в моїй подальшій роботі.

При Будинку культури діє колектив «Чарівниці». Знають його і в місцевому училищі, і в будинку престарілих, і в П’ятихатках запрошують виступити. Люблять і пропагують пісню пенсіонерки Антоніна Миколаївна Кутя, Валентина Данилівна Рубан, Тамара Андріївна Войчишина…

Хореограф Ігор Красенко років шість займався з дітьми і молоддю танцями, але він декілька місяців тому звільнився. Тож нині хореографа не маємо. Для молоді лишається тільки дискотека. А молоді тут вистачає. Маємо в селі школу, Західно-дніпровський центр профтехнічної освіти (так зараз зветься колишнє ремісниче училище), а ще спеціальна загальноосвітня школа-інтернат. Тож думаємо над тим, як залучати нових учасників, щоб було з ким працювати. Хотілося б, щоб було більше гуртків для молоді.

Фаїна Варенич, колишня завідуюча Саксаганським будинком культури у 1977—2013 рр.

— Найбільше в нашому ансамблі співає Антоніна Миколаївна Кутя. З 1960-х років вона в народному хорі і по цей день співає. Оце справжній любитель пісні!

Ветеран педагогічної праці 82-річна Ганна Олександрівна Таран допомагала нам у написанні історії села. Там віддзеркалена й історія нашого училища. Його сторіччя відзначали в 1977 році. А я саме прийшла працювати в клубі. З 1971-го я співала в нашому хорі. А потім перейшла до клубу на роботу. Закінчила Дніпропетровське культосвітнє училище. Клуб був на балансі сільської ради, як і по цей день. Наш хор колись дзвенів на всю Україну! Створювався як учительський, при школі, а потім перейшов до клубу, у його складі були люди різних професій.

Я прийшла працювати в клубі, коли повним ходом йшла підготовка до 100-річчя училища. У вересні 1977-го до Саксагані запросили видатних людей. Була урочиста хода по селу з духовим оркестром училища. Хористи у фойє клубу зустрічали почесних гостей. І в районі рідко який захід обходився без його виступу.

Говорили, що тильна сторона клубу, де немає вікон, начебто успадкована від сольового складу якогось поміщика. А потім вже фойє, кімнату для гурткової роботи збудували культармійці на ентузіазмі. І Будинок культури був двоповерховий, начебто на горі ще по війні був бенкетний зал. Потім його перебудували і обмежилися одним поверхом.

Раніше у Саксагані було як у районному центрі. Недарма вона колись стала і повітовим центром. Тут були дуже великі базарі, сюди приїжджали торгувати аж з Росії. Колишня земська лікарня нині зветься Саксаганською амбулаторією загальної практики сімейної медицини. Красива архітектура і нині справляє приємне враження.

Саксагань живе своєю колишньою величчю. Ювілей — привід оглянутися і йти вперед.

Gorod.dp.ua на Facebook.


Валентина  (28.11.13 22:44): Я родом із Саксагані, закінчила Саксаганську середню школу, пам"ятаю своїх вчителів, багатьох односельчан. ГорбенкоМ.П. був у нас класним керівником. Він же був і керівником хору. В 1965-66 роках, нас старшоклассників, приєднали до хору вчителів. Наш хор їздив з виступами по району. А також я пам"ятаю сільський клуб та його завідувача Белдименко О.О. Коли ми були в 10-11 класах, то ми вивчали будівельну справу .Навчав нас цій справі Семенча А., нам доводилось працювати в дні виробничого навчання на будівельно-ремонтних роботах клуба. Тоді від клуба були тільки стіни... . Але після відновлення він став кращим в П"ятихатському районі. Ми всі були дуже задоволені. Училище теж розбудувалось. Мій батько Береза Т.Я.з 1947 по 1984 роки працював в училищі. Дуже хочеться, щоб рідне село впоралося б з багатьма проблемами, щоб воно розвивалося та процвітало.А живуть у ньому чудові люди-наші САКСАГАНЦІ! Ответить | С цитатой
Михаил  (22.11.13 11:01): Статья замечательная, спасибо.
Стоит еще отметить самоотверженных современных аграриев, которые вопреки временам воровства и дележки колхоза смогли своим трудом и трудом своих семей/друзей поднять сельское хозяйство.
Это большой труд, часто сталкивавшийся с убыточностью и бюрократическими палками в колеса.
Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
50
лет просуществовала газета Днепр вечерний в бумажном формате

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте