Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
сб, 09 ноября 2024
05:22

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Павлоградка Тетяна Дебела: Тільки не називайте мене колишньою спортсменкою

Павлоградка Тетяна Дебела: Тільки не називайте мене колишньою спортсменкою
Ще вчора їх носили на руках, їм аплодували стадіони, а сьогоднішнє покоління навіть не підозрює про їхнє існування. Для легкоатлетки Тетяни Дебелої, у минулому призера чемпіонатів СРСР та світу, учасниці Олімпіади у Сіднеї, лишилися тільки спогади про великий спорт та фотографії у сімейному альбомі. У свої 43 роки вона вже на пенсії — право дострокового виходу на заслужений відпочинок дала їй професійна спортивна кар’єра.

Ми вирішили більш детально розповісти про нашу землячку, про її входження у великий спорт, перемоги. Про життя, у якому вона хоче й може реалізувати себе у новій якості — якості тренера.

«Ну що ж, давай спробуємо», — сказали їй…

…От і ранок — час вставати й збиратися на тренування. Зробивши перші рухи, вона ловить себе на думці, що йти нікуди не потрібно, хіба що спуститися у магазин за продуктами. Спати вже не хочеться, однак справ немає ніяких. Попереду не лише цілий вільний день, а й усе життя, проте вже без великого спорту. Відчуття школяра, який здав останній випускний екзамен, — щось значне вже скінчилося, а нове ще не почалося. Яким воно буде, це нове?

Практично усі спортсмени рано чи пізно починають замислюватися про те, яким буде їхнє життя після закінчення кар’єри. Життя звичайної людини з роками стає повнішим та багатшим. А у спорті — навпаки. Спортивний відрізок життя атлета, сповнений різних подій та яскравих переживань, припадає на молодий вік. Тобто усе краще частіш за все лишається у минулому.

Таня Фарафонова зі звичайної сім’ї. Дівчинка зростала у середовищі, де спорт любили, однак особливо не намагалися передати цю любов їй. Напевне через те, що батьки просто хотіли обмежити її, худюсіньке й малюсіньке дівча, від зайвих фізичних навантажень. А вона не переставала прохати тата й маму записати її у спортивну секцію.

— Моє прохання так й лишилося без відповіді, — згадує сьогодні моя співрозмовниця. — Тоді я вирішила діяти сама. Умовила сусідку-подружку піти зі мною за компанію записатися у секцію легкої атлетики при міській ДЮСШ. Подружка дуже скоро перестала ходити на заняття, а я лишилася… аж на 20 років.

Багато у спортсменів — початківців залежить від тренерів, від їхнього вміння розпізнати потенційні можливості учня. Про тренерів в нас чомусь згадують в останню чергу. Здебільшого тренер лишається у тіні. А спортсмен, зростаючи, починає собі думати, що то він сам усього досяг у спорті.

Однак відомий павлоградський тренер з легкої атлетики Наталія Іванівна Андрєєва лишила у душі своєї вихованки дуже теплі почуття й спогади про той період, коли вони разом, ціною немалих зусиль підкорювали дистанції, ставили перед собою амбіційні завдання й вирішували їх як на вітчизняних, так й на зарубіжних бігових доріжках.

Подружжя Андрєєвих проклало дорогу у великий спорт не лише Тетяні Фарафоновій, по чоловіку Дебелій, а й чемпіонці світу Ганні Титимець, й учасниці Олімпійських ігор у Пекіні Анастасії Рабченюк, якій вдалося завоювати 4-е місце для України.

— Подивившись на мене, маленьку, худу істоту, яку привів до дружини Іван Артемович Андрєєв, теж тренер, але він працював з хлопчиками, Наталія Іванівна сказала: «Ну що ж, давай спробуємо».

У дев’ятому класі — майстер спорту СРСР

У Наталії Іванівни на той час були дівчатка доросліші за Таню. Однак, очевидно, подіяли рекомендації чоловіка: бігає, мовляв, добре, у міській спартакіаді учнів показала в естафеті дуже непоганий результат — першою прийшла до фінішу.

З тих пір Андрєєва — незмінний тренер дівчини.

— У 1985 році я повинна була їхати на юніорський чемпіонат Союзу у Полтаву. А мені усього 15 років. Інші члени збірної на рік-два старші. До того ж їхати довелося без тренера. У Наталії Іванівни тяжко захворіла мама. А, уявіть собі, я, майже ще дитина, у такий відповідальний момент лишилася без підтримки.

Майже рік наполегливих тренувань, участі у різного рівня змаганнях. Разом з тим тренер налаштовує спортсменку на зовсім іншу легкоатлетичну дисципліну — біг на 400 метрів з бар’єрами.

Згодом був чемпіонат Союзу у Ленінграді. Тренер ставить завдання в естафеті чотири по 400 метрів з бар’єрами вийти у фінал. Завдання було виконано.

Танею пишається СШ№17, де вона навчається, пишається місто. Успішно закінчивши школу, вона вступає до Київського державного інституту фізкультури та спорту. Студентські роки були найкращі ще й тому, що вони подарували їй доленосну зустріч з юнаком, який став для неї турботливим чоловіком, а для дітей найкращим батьком. Андрій Дебелий на той час вже був майстром спорту міжнародного класу серед юніорів з метання молоту.

Подружжя збирається продовжити спортивну кар’єру, у обох чималий потенційний ресурс для росту. Але в Андрія трапилася травма, через що йому довелося залишити спорт. Він зайнявся бізнесом, але не перешкоджав дружині їздити на змагання, безкінечні збори.

Особливо підтримку чоловіка вона відчула з народженням сина Павлика. Вже через півроку Тетяна має можливість посилено тренуватися, щоб відновитися. Спершу все йде не так, через бар’єр ледь-ледь переплигує. Звичайно, нервувала, засмучувала тренера, однак Наталія Іванівна добре знала бійцівський характер вихованки. Й вірила.

Повне повернення у великий спорт відбулося лише за два роки. Коли відчула, що може перемагати. У 1997 році на чемпіонаті України вона друга, у змаганні на кубок України — перша. А у матчевій зустрічі Україна — Італія — Росія, яка відбувалася в італійському місті Гросетто, вона у призерах та виконує норматив майстра спорту міжнародного класу.

Приємним сюрпризом для павлоградки стало включення її до складу української олімпійської збірної у 2000 році.

— На Олімпіаді у Сіднеї я бігла 400 метрів з бар’єрами, — згадує Тетяна, — потрапила у півфінал, однак обійти моїх суперниць мені так і не вдалося.

Однак здаватися спортсменка не збиралася. У 2002-му році на чемпіонаті світу у Бірмінгемі, що у Великій Британії, в естафеті 4 по 400 метрів вона посіла третє місце.

Непоганий результат. Однак після наступного за цим невдалого виступу у Мюнхені все частіше приходить думка про необхідність завершення спортивної кар’єри. Точку на великому спорті було поставлено після виступу на чемпіонаті України 2004 року.

Коли тріумфи вже позаду

Багато спортсменів переймаються переживаннями, пов’язаними з невикористаними можливостями. Як правило, не досягши своєї «планки», спортсмен не знає спокою увесь подальший час. Однак Тетяна, завжди тверезо мислячи, розуміла, що спорт — певний пік у житті. Лише мить ти на вершині, а потім стрімко падаєш униз. Інша справа, чи готуєш ти себе до цього морально.

Сказати, що це був непростий для неї період — не сказати нічого. Особиста трагедія — під колесами автомобіля у 2005 році гине син Павлик, йому було десять років — готова була остаточно вибити зі звичної колії, проте вона втрималася. Зібравши сили у кулак, жінка продовжувала жити.

Довелося пережити й труднощі з працевлаштуванням. Для роботи з дітьми в неї немає педагогічної освіти. Бути просто тренером — теж проблема. Існує перелік професій, які не дають права працювати після виходу на пенсію. Професійні спортсмени у цьому переліку.

Не будемо розмірковувати чи справедливо це, коли ти ще молодий, сповнений сил, можеш принести країні користь — виховувати чемпіонів, а позаду лише половина життя. Колишній чемпіонці довелося навіть працювати діловодом в управлінні житлово-комунального господарства. Вона могла б, звичайно, знайти застосування своїй професії, але для цього необхідно відмовитись від пенсії.

Сьогодні зв’язки зі спортом вона підтримує участю у змаганнях, що їх проводять шахтарські профспілки. Однак це все не те. Їй дуже хочеться разом зі своїм улюбленим тренером Наталією Іванівною займатися серйозною роботою — виховувати атлетів.

Ми ще довго розмовляли у затишному холі Палацу дитячо-юнацької творчості, куди Таня привела на заняття свою донечку.

— Тільки не називайте мене колишньою спортсменкою, — прохає, — я пішла лише з великого спорту.

…На вершину п’єдесталу піднімається не кожен. Однак кожен олімпієць, чемпіон, повинен відчувати, що його зусилля лишаються потрібними нашому спорту. Тоді й мотивація зовсім іншою буде, й життя після спорту зовсім по-іншому обернеться.

Gorod.dp.ua на Facebook.


Женя  (17.12.13 16:55): Да,да. Татьяна-молодец. Тренировались в одном зале в ДЮСШ на поселке 18-го Сентября. Вы талантливый спортсмен и сильная женщина. Так держать. Хотелось бы, чтобы такие профессионалы как вы растили новых талантливых молодых атлетов. Я уверена, за ними все победы!!! Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
13,5
млн грн финансовой помощи для полиции Горсовет выделил в 2023 г.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте