Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
ср, 27 ноября 2024
01:56

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

70 років тому с. Девладове визволили від німецько-фашистських загарбників

70 років тому с. Девладове визволили від німецько-фашистських загарбників
70 років тому, 31 січня 1944 року, с. Девладове Софіївського району було визволене від німецько-фашистських загарбників.

Про початок Великої Вітчизняної війни мешканці Девладового дізналися, як і всі радянські люди, з повідомлення по радіо. У селі пройшов мітинг, оголосили мобілізацію, почали надходити заяви від добровольців з проханням відправити їх на фронт. М. І. Циганок, С. І. Сметанко, Т. А. Ляшенко та інші — понад 30 чоловіків села стали на захист Батьківщини у перші дні війни.

14 серпня 1941 р. фашисти захопили Девладове і господарювали тут до початку 1944 року. 31 січня 1944 р. радянські війська визволили село від німецько-фашистських загарбників. Як це відбувалося, ми дізнаємось зі спогадів очевидців і учасників подій. Згадує Олександр Іванович Лисицин, командир 394-ї стрілецької дивізії:

— Радянське командування на правобережжі Дніпра в 1943-44 роках головний удар планувало нанести на Криворіжжя і Нікополь, маючи на меті визволити важливі центри промисловості. 394-а дивізія, перебуваючи у складі 46-ї армії 3-го Українського фронту, з Аульського плацдарму прорвала другу лінію оборони противника і успішно вела наступальні бої на підступах до Кривого Рогу.

Гітлерівське командування, щоб зберегти свої позиції, побудувало на рубежі П’ятихатки — Водяне — Девладове — Софіївка — хутір Високий — Апостолове міцну оборонну лінію з траншей, дзотів, протитанкових і дротяних укріплень.

У кінці жовтня 1943 р. 810-й стрілецький полк визволив с. Мар’є-Дмитрівку Софіївського району і кілька хуторів. Полк намагався атакувати опорний пункт противника, що був розташований на південь від с. Водяне, а 808-й, 815-й полки вели бої за Софіївку. Однак сили були нерівні, і бої довелося припинити на два місяці. 394-а дивізія закріпилась на оборонних рубежах.

У першій половині січня 1944 р. ми отримали наказ готуватись до наступу. Я вирішив головний удар нанести на південно-східну околицю с. Девладове. Нашим завданням було прорвати оборону противника, оволодіти Девладовим і атакувати противника в районі Софіївки. Отже, у боях за Софіївку брала участь і наша 394-а стрілецька дивізія. Після визволення Софіївського району дивізія брала участь у визволенні Кривого Рогу, за що нагороджена орденом Червоного Прапора і одержала звання Криворізької.

Згадує Ілля Самсонович Тітов, полковник, командир 810-го стрілецького полку:

— Наприкінці 1943 року наш полк мав завдання — не давати спокою противнику, не допустити, щоб ворог знімав свої війська з оборонного рубежу, перекидав на інші ділянки, готувати солдат до наступу на Криворіжжя і знищувати противника снайперським вогнем, для чого в полках створили снайперські команди. В 810-му полку була навіть жіноча команда, яка знищила багато фашистів.

Пригадується з тих часів цікавий епізод. Наш розвідник Микола Титаренко пішов у ворожий тил. Кілька днів він ховався на горищі одного будинку у Девладовому, вів спостереження за німецькими позиціями, технікою тощо. Він бачив, що німці доставляють гарячу їжу на передову в один і той же час — вночі.

У ніч під Новий 1944 рік Титаренко вийшов із засади, зненацька захопив підводу з їжею і з-під носа у німців вивіз обід і доставив його на наш командний пункт. Микола Титаренко за виявлену солдатську кмітливість, хоробрість і винахідливість був нагороджений орденом Червоного Прапора.

У січні 1944 р. ми одержали наказ готуватися до наступу. 810-й полк вів розвідку боєм у напрямку сіл Водяне і Девладове. Завдання було прорвати оборону противника й оволодіти Девладовим. Ворог тут міцно укріпився, використовуючи руїни станції і залізничний насип. Зима була сніжна і морозна — до 30 градусів і більше. 810-й наступав відкрито, по снігових заметах, що затруднювало і затримувало наступ. У цей час з південного заходу несподіваним ударом при підтримці полкової артилерії почала наступ з тилу і флангу 6-а рота 808-го полку. За кілька годин бою з невеликими втратами радянські війська захопили станцію. В бою за визволення села й станції Девладове наші воїни проявили доблесть і героїзм. Особливо відзначилися безмежно хоробрий капітан Степан Петрович Стефанчук, який був у самому центрі бою; рядовий Микола Іванович Довгаленко — винахідливий і кмітливий солдат. На все життя лишилися в моїй пам’яті і командуючий артилерією полку капітан Коломников, начальник зв’язку капітан Підіпригора, військовий лікар, улюбленець солдатів Григорій Юхимович Барамія. Тричі був поранений ветеран полку майор Іван Трохимович Дудін і тричі він повертався в стрій. Всі дуже раділи його приходу, адже це був сміливий і досвідчений командир. Дуже добре провів він операцію в ході визволення села Девладове.

Не можу не згадати нашу санітарку Тетяну Радченко — худорляву, тендітну дівчину з голубими очима і приємною усмішкою. Вона безстрашно, під кулями виносила з поля бою поранених солдатів, перев’язувала, заспокоювала: «Погодите, потерпите, перевязки всем поправлю, женам письма напишу…» Коли була потрібна кров, щоб врятувати чиєсь життя, Таня ставала донором. Найбільшим бажанням медперсоналу тоді було — відіспатися, бо доводилось працювати без сну по кілька діб: спали на ходу, стоячи, притулившись до стіни, по 15—20 хвилин. Щоб морально підтримати поранених, Таня співала їм свою улюблену пісню «Челіта». Так і закріпилось за нею це фронтове прізвисько.

Старший лейтенант Костянтин Несторович Свінтрадзе командував тоді 6-ю ротою 808-го стрілецького полку. Він згадував:

— Наступальна операція розпочалась в останній день січня 1944 року. Наша військова частина перерізала залізницю південно-західніше від станції Девладове. 6-а рота діяла на лівому фланзі полку, по сусідству з 810-м полком. При підтримці полкової артилерії через кілька годин бою з невеликими втратами ми захопили станцію і пристанційну територію. Після бою я наказав командирам взводів перевірити, чи не залишились десь у схованці фашисти, пошукати мешканців села. Згодом почали сходитись мирні жителі — жінки, діти, старики. Вони плакали, раділи визволенню — позаду залишились поневіряння, горе, муки окупації. До мене підійшли жінки і повідомили, що в погребі переховуються троє чоловіків, котрі стверджують, що вони партизани. Згодом дійсно привели трьох молодих людей, один із них був вірмен за національністю. Вони були брудні, неголені, озброєні обрізом гвинтівки. Розбиратись з ними не було часу, і я відправив їх до начальника контррозвідки.

За визволення Девладового я нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Згадує Варвара Дмитрівна Хіменко, місцева жителька, вчитель початкових класів:

— Важко передати, що творилось у душах людей, котрі пережили фашистську окупацію. Два останні місяці ми були в постійному страху, напруженні, з нетерпінням чекали визволення. Січень 1944-го видався морозним і сніжним. Частина мешканців полишили Девладове і подалися в навколишні села. Я зі старенькою мамою і трьома дітьми залишилися: що буде, те й буде. Зі старшим сином Віктором підготували погріб, щоб було де сховатись у разі бою, — відремонтували східці, наклали соломи.

Опівночі з 30 на 31 січня піднялася страшенна стрілянина, лунали вибухи — розпочався наступ радянських військ. Сім’я одяглася потепліше і спустилася в погріб. Від вибухів здригалася земля, діти плакали від страху. Так тривало години дві, потім стрілянина і вибухи почали віддалятися у бік Новопетрівки і Вовчої балки.

Коли все вщухло, син Віктор відкрив ляду і гукнув, що вже ранок. Удвох з братом Анатолієм вибралися зі сховища. А за кілька хвилин хлопці повернулися і сказали, що бачили червоноармійців. Повагавшись, уся сім’я вилізла з погреба на подвір’я. Було дуже холодно. Стрілянина вчувалася десь за селом. Вулиця безлюдна.

І тільки згодом люди почали виходити зі своїх схованок, плакали, сміялись, обіймали визволителів — радощам не було меж. Найстрашніше лишилося позаду.

На село було страшно дивитись: залізнична станція розбита, дахи пакгаузів погоріли, пристанційні будинки дуже пошкоджені, вікна багатьох хат зяяли чорними дірами без шибок…

Через кілька днів почали повертатися в село жителі, засмучені побаченим і стурбовані: з чого починати відбудову? В уцілілих хатах селилися по кілька сімей.

Оглядаючи нашу оселю, чи не сховалися десь фашисти, на горищі хати бійці виявили отвір, через який велося спостереження за позиціями ворога, рухом залізничних ешелонів з живою силою і технікою окупантів. Солдати запевнили, що тут був радянський розвідник. А ми нічого не знали і не здогадувалися.

Пізніше командир 810-го стрілецького полку І. С. Тітов, котрий кілька разів на запрошення слідопитів місцевої школи приїздив у Девладове, розповів, що то був один із розвідників полку Микола Титаренко.

У пам’ять про полеглих за визволення Девладового височить тепер у центрі села обеліск. Застиглий у бронзі солдат береже спокій 38 визволителів — радянських воїнів різних національностей, які своєю кров’ю окропили саме нашу землю і навічно лишилися тут лежати.

Вони у битвах полягли,

В граніті й бронзі стали,

Щоб ми щасливими були,

Їх подвиг пам’ятали.

Солдати помирають не тоді, коли їх убивають, а тоді, коли їх забувають. Вони живі, доки ми їх пам’ятаємо.

Звертаюся до своїх земляків, особливо до молоді і підростаючого покоління: бережіть завжди пам’ять про тих, хто не повернувся з війни, хто завоював для нас мирне життя. Доглядайте за братськими могилами, прикрашайте їх квітами, доброю пам’яттю, вічним «спасибі». Вони заслужили на таку шану. І, звичайно ж, не забувайте про живих ветеранів війни, не шкодуйте для них своєї уваги, турботи, любові.

Gorod.dp.ua на Facebook.


Мамай  (04.02.14 02:43): А 24 серпня будемо святкувати 23 річницю звільнення с.Девладова від московсько-большевицької окупації!))) Ответить | С цитатой
чича  (03.02.14 18:31): 38 убитых за одно село...Много, очень много. Не жалели солдата. Согласен. Рядом с памятником не уместна любая партийная символика. Не этим зарабатывается любовь народа. и не популистскими лозунгами. От воинов-афганцев примите поздравления ветераны ВОВ и пожелание пожить и дожить до лучших времен. Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
За Сталина  (03.02.14 17:46): Одно непонятно. Слева от памятника чел с флажком ПР, а справа с бандеровским.
И какое такое отношение имеют эти *** к подвигам красноармейцев, воевавших, если мне не изменяет память, под алым стягом!?
Ответить | С цитатой
наблюдатель  (03.02.14 16:38): Спасибо Сталину за то что угробил обоих прадедов, пактом Молотова-Рибентропа! Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
зоре  (03.02.14 16:36): Есть еще в газете честные люди, судя по статье.
Не все оЧАБАНились в угоду моменту.
Ответить | С цитатой
Олег  (03.02.14 15:35): А теперь фашисты называют себя "антифашистами" Ответить | С цитатой
Olka_V  (03.02.14 15:19): Спасибо дедам за ПОБЕДУ! Ответить | С цитатой
Юра  (03.02.14 14:49): Молодцы предки а мы ... фашисты в центре Киева... Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
54
долгожителя проживает в Днепропетровской области. 47 женщин и 7 мужчин, отметивших свое 100-летие.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте