Разом з Віктором Бойко відійшла ціла епоха

Про себе він говорив так: «Я був прихильником нестандартних рішень, любив практикувати нестандартні підходи. Щоб говорили: «зроблено по-дніпропетровськи».

Колишній голова Дніпропетровського міськвиконкому, голова обласного виконкому і, нарешті, перший секретар Дніпропетровського обкому Віктор Бойко, лишаючись сином свого часу, був, безсумнівно, масштабною особистістю. Мені довелося оцінити це під час двох тривалих інтерв’ю з ним влітку минулого року.

А за три дні до фатального дня він зізнався колезі-журналістці: вважає «Зорю» улюбленою газетою і передплатив два примірники, щоб можна було поділитися і з друзями цікавою газетою.

Минулого літа Віктор Григорович пропонував нашій редакції газети «Зоря» розкрити низку тем, до яких мав безпосереднє відношення. Згадаймо лише одну з них — розпочату з ініціативи тодішнього мера реконструкцію парку ім. Т. Шевченка в обласному центрі в 1973 році.

Насамперед Віктор Бойко взявся за розробку документації з реконструкції парку. Хотів, аби все вийшло якнайкраще. Перед тим вирушив у круїз Європою, під час відвідування семи країн посилено знайомився з тамтешніми парками. Все знімав на два фотоапарати і, повернувшись, на нараді сказав:

— Ми повинні зробити з парку ім. Шевченка найкращий парк!

Цим займалися протягом одного сезону. Насамперед вичистили всі кущі. Відмовилися від відсіву граніту з його пилом. У парку замінили 70 відсотків дерев. Посадили каштани, платани, клени. Переконавшись, що на Заході в парках немає ніякої політичної агітації, те ж саме вчинили тут, розбили наш парк на чотири зони — культурну, спортивну і т. д. О п’ятій ранку качали воду — поки люди прокидалися, парк уже дихав! У підсумку парк отримав золоту медаль ВДНГ СРСР і був визнаний кращим у Радянському Союзі!

А яку дніпровську набережну завдяки В. Бойкові зробили! Коли він впритул зайнявся містом, виявилося: на правому березі Дніпра ніде будувати житла. Довелося вирішувати і цю глобальну проблему.

Багато хто вважає Віктора Бойка своїм учителем і зберігає добрі спогади про нього.

Прощаємося під оплески

— Ми не забудемо його батьківської вимогливості, порядності, його мудрих порад, — говорить Юрій Вілкул, міський голова Кривого Рогу, голова Асоціації мерів міст України. — Особисто я познайомився з ним 1969 року. Але до того знав багатьох людей, які дружили з ним і добре його знали. Вони й згадували, як він у шинельці прийшов навчатися до технікуму і довго ще в цій шинельці ходив, поки зміг дозволити собі щось інше купити — куртку, пальто. Криворізький хлопчина в скромній шинелі з часом виріс до керівника великої Дніпропетровської області. Багато керівників України і Радянського Союзу прислухалися до його думки, до його порад.

Коли я став головою облради, я поїхав в село Військове на місце форсування Дніпра. Мені люди розповідали, що тутешній величний пам’ятник — його заслуга. Від місцевих жителів В. Бойко дізнався, яка там була битва, яка грандіозна переправа і скільки людей там полягло, а вже за півроку зробив цей пам’ятник у Військовому на прославу загиблих воїнів.

Очоливши обласну раду, — продовжує Ю. Вілкул, — В. Бойко, спасибі йому, погодився бути у мене консультантом і радником. Будівельник за освітою, він досконало знав сільське господарство. Віктор Григорович багато корисного мені підказав, розповів, підправив. За декілька днів до смерті під час нашої розмови також ділився порадами, просив підправити пам’ятник на могилі його мами в Кривому Розі. Важко, коли такі люди йдуть. Напередодні ми прощалися з Віктором Богатирем, котрий очолював свого часу обласну раду. Віктор Григорович запропонував попрощатися з ним під оплески. Те ж саме я також хотів би запропонувати щодо самого Віктора Григоровича, який слідом пішов від нас. Це оплески на честь видатної людини.

Реконструкція проспекту — за півтора місяця

— Він, напевно, на рівень був вище свого часу, — згадує колишній перший секретар Кіровського райкому партії Алла Кирилівна Сафонова. — Чудовий господарник і організатор, Бойко міг, при потребі, і добряче спитати. Чесно кажучи, я навіть іноді й плакала — проте ці вимоги були завжди справедливі, завжди доречні. Так що, мабуть, з усіх перших секретарів обкому партії після В. Щербицького і А. Ватченка найбільший внесок, особливо в розвиток міста Дніпропетровська, зробив, звичайно, Віктор Бойко. Зараз ми користуємося тим, що було побудовано, звершено ще в ті часи.

Ніколи не забуду реконструкцію проспекту Кірова в обласному центрі, коли вже о 6-й ранку починалася оперативка, а о пів на одинадцяту вечора проходила ще одна. Відтак, реконструкцію проспекту Кірова ми зробили буквально за півтора місяця тільки завдяки таким наполегливим, активним його діям.

Він жив добротою і розумом

— З першого ж курсу інституту Віктор Григорович вчив мене жити в гуртожитку, в однокімнатній квартирі, — згадує його вдова Валентина Володимирівна Бойко. — У ті не ситні роки, коли жили на невелику стипендію, головне — щоб були картопля і соління.

Він до останніх хвилин життя жваво цікавився новинами про життя на Дніпропетровщині, перемикаючи з каналу на канал телевізор, щоб бути в курсі цих подій. Мало не конспектував ці повідомлення. Радів, якщо дізнавався про факти відродження в області. Він жив усім цим. Моя роль як дружини була — обігріти, нагодувати, провести, зустріти чоловіка. Тепер я розумію, що він був воістину великою людиною в роботі — вона займала 99 відсотків його життя. На всіх постах, на всіх робочих місцях він жив добротою і розумом. Він міг навіть прощати зраду і не тому що слабкий — це неправда, Бог дав йому велику внутрішню силу мовчки переносити образи. І все ж ми всі берегли його. Тому що у нього доброта переважала над захистом, і він часом був беззахисний перед хамством, приниженням, зрадою.

Ми сьогодні багато говоримо про корупцію. Віктор Григорович зіткнувся з нею, коли був торговим представником СРСР у Румунії в 1987—1992 роках. У зовнішньоекономічній сфері корупція народилася раніше, ніж деінде. Навіть водій не міг опинитися на роботі за кордоном, якщо він не відкуповувався. А коли прийшов термін, і чоловіка проводжали на батьківщину, працівники торгпредства говорили чимало добрих слів про нього. Запам’яталися така оцінка: «Віктор Григорович підкорив торгпредство». Навчив ходити на роботу на 9 годину ранку і повертатися о 6-й вечора.

Умів відстояти і реалізувати ідею

— Пригадується, коли наша область вперше дала понад один мільйон тонн кукурудзи, — зазначає заступник голови обласної ради по виконавчому апарату з питань супроводження реформування системи охорони здоров’я — радник голови обласної ради Володимир Олексійович Павлов. — Сьогодні це нікого особливо не цікавить, хіба що з економічної точки зору. А тоді це було просто досягнення! І воно не звалилося з неба. Всі його пов’язували з діяльністю В. Бойка. Він особисто вивчив усі тонкощі цього виробництва. Знав тонкощі, які міг спитати з будь-якого механізатора. Ідей у кожного з нас багато. А от спробуй відстояти цю ідею і реалізувати, втілити її в життя — в цьому, мабуть, і полягає мудрість керівника, його мужність, талант.

З його ім’ям пов’язують й безліч інших починань. Взяти, приміром, житловий масив Сонячний — це його дітище. Він так його любив, так захоплювався ним. Набережна — також зобов’язана своїм існуванням йому. Причому не тільки на правому березі Дніпра, а й на лівому, де вони разом з інженером Мільманом проводили її аж до Ігрені.

А згадаймо конференції на селі. Брався цілий район і відпрацьовувалися всі питання — виробничі, газифікація, культура, спорт … А на конференції все здавалося під ключ. На них запрошувалися не лише керівники та громадські діячі нашої області, а й гості з усієї країни.

Віктор Бойко був велика особистість у масштабах країни. Скільки разів він запрошувався до Кремля, доповідав там. Коли Михайла Горбачова обрали генсеком, він першу свою поїздку здійснив до Ленінграда (колиска революції). Друга ж його поїздка була до Дніпропетровська, а я б сказав — до Бойка. Настільки його цінували в ЦК, адже Горбачов же не один приймав рішення.

Віктор Григорович для мене особисто був зразком, святою людиною, з якої можна брати приклад і який до останнього міг дати цінну практичну і реальну пораду і навіть по політичній ситуації для мене більшого авторитету, ніж він, не було. Він був вичерпний, правдивий, справедливий і правильний. Поки жива пам’ять про людину, поки жива і сама людина.

«Але працювати доведеться багато…»

— Коли Віктор Григорович Бойко 1970 року прийшов до нашої міської ради, я там вже рік працював з мером, його попередником. Той приходив чітко о 8-й ранку і йшов о 7-й вечора, — згадує Микола Михайлович Пономаренко, який пропрацював 16 років пліч-о-пліч з В. Бойком як його помічник. —І ось після сесії міськради приходить зовсім незнайомий, молодий і худорлявий Віктор Бойко. Мої двері були навпроти і першим він викликав мене.: «Ви згодні зі мною працювати?» «Безумовно». «Але працювати доведеться багато». «Згоден». І після цього всього я переконався: працював він тільки на результат! Ми не знали вихідних, роботи по годинах. Трудилися стільки, скільки було потрібно. Ось такий він був. Не міг пропустити щось, не вивчивши досконально. Він працював опісля і на інших постах і щоразу казав мені: «Хочу, щоб ти був поряд зі мною». І спасибі йому, всі 16 років, які я з ним пропрацював, — краще всіх спогадів. Дорожче керівника у мене не було і, звичайно, вже не буде.