Савчук Антон

Творчий псевдонім: Антон Срібний
Дата народження: 22.06.1988 року
Місце народження: місто Кривий Ріг
Освіта: повна вища; Криворізький державний педагогічний університет, географічний факультет; закінчив у 2010 році.
Захоплення і вподобання: подорожі, краєзнавство і туризм; звісно ж, поезія; сучасна українська література; архітектура…
Інформація про літературну діяльність: вірші почав писати з 2006 року, прозові твори – з 2009. Брав участь в кількох літературних конкурсах, зокрема, «Україна моя, квітуча!» (Кривий Ріг), «Майстерня Чудес-2011». Твори викладені на кількох спеціалізованих інтернет-сайтах поезії та літературної творчості.

Ти…

Ти мрійлива як вітер,
Що кружляє у полі,
Трохи схожа на квіти,
Що тримаєш в долонях.

Ти відверта як небо –
Чисте, світле, прозоре;
І безмежна як небо,
І прекрасна, як море.

Я тебе відшукаю
У світанкових росах,
Я на тебе чекаю
Загадкову, мов осінь.

Ти смілива як вітер,
Що кружляє у полі…
Моє серце відкрите –
В твоїх ніжних долонях.

Осколками

Осколками света
Порежу пространство,
Заключая сознание
В прозрачное рабство.

Заброшены истины,
Отрезаны стенами.
Забытые мысли
Останутся смелыми.

Растрепанны ветром
Осенним волосы.
Сожженные с пеплом
Газетные полосы.

***

Осколками света
Рассечены внешние…
Обрывками лета
Заклеены трещины…

Дівчинко

Дівчинко, з тобою так просто дихати,
Взявшись за руки й заплющивши очі.
Прив’язався до тебе червоними нитками
І нізащо згубити тебе я не хочу!

Дівчинко, з тобою приємно плакати:
Від щастя, болю, горя чи радості,
Мила, з тобою так легко падати –
В срібне захмар’я чи в прірву безбарвності.

Знаєш, з тобою – так легко повірити
В чари і янголів, в казки і вигадки,
Віриш – про тебе так класно мріяти,
Складати пісні чи писати лірики.

Дівчинко, без тебе – хочеться зникнути,
Розчинитись в тумані осіннього мороку…
Бачиш – без тебе – так важко дихати,
Стискається серце, німіють пальці від холоду…

625 км.

Розшифровуй мене у хмарах,
Випивай мене разом з дощами.
Я в усіх агрегатних станах –
Зацілую тебе до нестями.

Сонця променями цілуватиму,
Обійматиму ніжним вітром…
Хочеш, стану солодкою ватою?
Чи твоїм персональним повітрям?

Я прийшов дуже рано – ще спала ти,
І вивчав твоїх снів географію, –
Відшукай поміж них мої спалахи,
Занотуй їх – в свою біографію.

Julia

Я ніколи не забуду її запах:
Вона пахне провінційно-безтурботним літом,
Чи бузком, залишеним в кімнатах,
Молоком із медом, яблуневим цвітом.

Я ніколи не забуду її очі –
Очі кольору небесної блакиті…
… після півночі сильніше кровоточать
Рани пам’яті – беззахисно відкриті.

Я ніколи не згадаю її голос,
Він бо зітканий з незвіданих мелодій.
Боячись її ім’я назвати вголос,
Шепочу його ледь чутно, наче злодій.

Вона часто після того мені снилась…
Я ніколи не забуду її запах…
Окрім згадувань – нічого й не лишилось,
Я ніколи не знайду її… у чатах.

Задощило

Задощило…
Якого чорта?
Знову – в полоні бетону.
Моїх щирих віршів ескорти
Не доходять до твóго трону.

Майже рік: триста сорок днів,
Ні доби – без спроби забути.
Розпач мій переходить у гнів
Під впливом твоєї отрути.

Цілий день – у полоні бетону,
Тане вечір.
The End…
Завіса.
Бачу, в тебе – нова корона.
Задощило.
Нехай… До біса.