Мірошниченко Валерія

Рік і місце народження - 1995 рік, м. Кривий Ріг
Освіта - Криворізька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №119, 10-А клас

Маю багато захоплень, одне з яких – журналістика. Мені подобається писати статті, особливо давати якісь поради. Сімейне виховання, психологія, краса та здоров'я, кар'єра, мода та стиль, дім та побут – це мої улюблені теми. Дуже цікаво збирати інформацію та опрацьовувати її. Мені подобається писати твори, особливо оповідання та казки. Вони дають простір моїй фантазії. Люблю читати. Книги розвивають кругозір, словниковий запас, покращують пам'ять, увагу та грамотність. Мої улюблені жанри – фантастика та детективи.

Брала участь у міському літературному конкурсі «Проба пера», нагороджена грамотою, переможець конкурсу «Собори наших душ», переможець районного конкурсу «Історія поруч».

Новенька

Ранок понеділка. На вулиці людно: діти поспішають до школи, дорослі сонно йдуть на роботу. Вже чути, як голосно лунає шкільний дзвоник. Діти котрі трохи запізнилися, похапцем забігають у школу та розходяться по класах.

Петро сьогодні теж запізнився. Червоний та захеканий ввалився до кабінету:

- Маріє Олександрівно! Добридень. Вибачте, я запізнився. Можна увійти?

- Петре! – суворо мовила вчитель. – Доки це буде тривати? Сідай же, горе! У мене для всіх дуже важливе повідомлення, я не маю часу розбиратися зараз з тобою.

Хлопець зайняв своє місце, а Марія Олександрівна продовжила:

- Сьогодні до нас у клас прийшла нова учениця. Оксано, встань, будь ласка.

Тільки зараз діти помітили нову дівчинку, що прийшла до них. Вона зайняла місце за найдальшою партою, у непримітному кутку. І зараз вона злякано стояла перед класом, відчуваючи, як всі до одного дивляться на неї.

- Давайте привітаємо нашу нову ученицю! Її звуть Оксаною, - заохотила вчитель дітей до знайомства.

- Привіт! – хором привітали діти дівчинку.

- Оксано, чому ти так далеко сіла? – запитала Марія Олександрівна, - йди сюди, можеш зайняти вільне місце біля Петра.

Дівчина мовчки взяла свої речі та пересіла до хлопця. А вчитель почала урок, сподіваючись, що діти добре приймуть новеньку і між ними не виникне ніяких проблем.

Петро не слухав пояснення вчителя з нової теми. Він думав про своє. Йому було ніяково сидіти поруч з новенькою дівчинкою. Хлопець намагався непомітно роздивитися Оксану, а коли їх погляди зустрічалися, вони обоє червоніли.

«За що мені ця Оксана? Вже півроку прошу посадити мене в Андрієм - ніякого результату! Краще одному, ніж з дівчиною. Про що з нею говорити? Що робити? Вона, напевно, не грає на уроках у морський бій... Вона не схожа на інших дівчат з нашого класу. І я ніколи не бачив ще таких блакитних очей, як глибоке море... Яке море! Де мої думки, до чого тут очі! Потрібно просто завести з нею розмову. Якщо вже доля (в особі Марії Олександрівни) звела нас разом, треба товаришувати, або хоча б робити вид... »

- Оксано, - тихо обізвався Петро до дівчини, - ти... еее... ну, як би... привіт?

- Привіт...

- Я Петро.

- Ну, а я Оксана...

- Приємно познайомитись. І приємно, що ти тепер моя сусідка по парті... Ось.

«Жах, що я верзу! — лаяв себе Петро. - Потрібно взяти себе в руки і сказати щось розумне».

- Хочеш пограти у морський бій? — якось само вирвалось у хлопця. «Так, дуже розумна фраза!» - іронічно подумав Петро.

- Я не вмію...

- А я навчу! Дивись сюди, запам'ятовуй, це легко!

І діти почали грати. їм було весело, і вони вже не соромились один одного, швидко звикли до того, що їм тепер потрібно сидіти разом.

На перерві Петро сприяв зміцненню стосунків Оксани та інших дітей з класу. Хлопець показав новенькій школу, пригостив її випічкою в їдальні.

І так з кожним днем Оксана потроху ставала «своєю» в класі та в школі, почала товаришувати з Петром. Незважаючи на те, що вони обидва майже весь час грали на уроках, Оксана вчилася добре, а Петро... Він як їхав на двійках, так і продовжував їздити, напевно, подобалось йому кататися на тих лебедях. Одного разу Оксана не витерпіла і сказала йому:

- Ти що, знущаєшся? Чому останню контрольну роботу ти написав так погано? Написав - гучно промовлено, ти її взагалі не писав. Легшої теми не знайти, хіба що в першому класі!

- Ну, так вийшло... Напевно, в мене немає таланту до навчання.

- Так, у тебе лише талант до морського бою! Не верзи дурниць, приходь сьогодні до мене, я тобі щось покажу.

Дещо шокований запрошенням, Петро записав адресу та годину зустрічі. Він вирішив обов'язково прийти, адже Петрові було цікаво, що йому покаже Оксанка.

О четвертій годині хлопець вже дзвонив у двері. Йому відчинила Оксана:

- Привіт! Роздягайся та проходь до моєї кімнати, а я поки поставлю нам чай.

Діти пили чай, розмовляючи про якісь приємні дрібниці. Тема розмови

плавно перейшла на навчання. Оксана розповіла про свої улюблені предмети і якось непомітно пояснила їх хлопцю.

Такі зустрічі почали часто повторюватися, майже щодня. Оксана хитрощами зацікавлювала Петра шкільними предметами; непомітно, буцімто між ділом, пояснювала йому теми; а хлопцеві було просто приємно проводити час з дівчиною і не помічав він, як вона старанно передає йому знання. Вчителі в школі почали зауважувати, що успішність Петра підвищується, і він вже сам зрозумів, що хотіла показати того разу йому Оксана: як легко вчишся, особливо в приємній компанії.

Ось так дружба допомогла хлопцеві взятись за розум. Хто знає, може, з цієї дружби вийде щось більше?..