Народилася 22.11.1984 року.
Працюю учителем української мови та літератури у Криворізькому навчально-виховному комплексі ЗОШ І-ІІ ст. – дошкільний навчальний заклад №18.
Пишу вірші та оповідання.
Люблю творчу роботу та відповідно завдання творчого характеру, тому беру участь у різноманітних конкурсах, зокрема: «Учитель року», «Творчий учитель-2013», «Дніпропетровщина – регіон-лідер», Краща методична розробка» тощо, де займаю і призові місця.
Казка «Про дружбу»
В одному невеличкому селі жили собі були три товариша – Петрусь, Сашко та Андрійко. Хлопців у селі називали нерозлийводою, бо скрізь вони ходили разом. І до школи, і грати у футбол, і вихідні проводили також разом. Ішов час, друзі жили собі поживали і горя не знали. Ось уже й останній дзвоник продзвенів, почалися шкільні канікули.
– Ну що, друзі, чим будемо займатися влітку? – загадково посміхаючись запитав Сашко.
– Ще не знаємо, можливо будемо просто байдики бити, а можливо роз'їдемося хто куди, на всі канікули – відповіли Андрійко та Петрусь.
– А що ви скажете на ось таку мою пропозицію? – посміхаючись промовив Сашко.
– Ану розповідай мерщій, що ти придумав? – із цікавістю спитав Петрусь.
– Давайте, хлопці, підемо з вами у туристичний похід. Знаєте, як там цікаво? Відпросимося у батьків, та й гайнемо днів на три-чотири – відповів Олександр.
– Ой, як добре ти придумав, друже, а щоб було ще цікавіше, по дорозі завернемо до лісу. Там зараз така краса! Вітер блукає у верховіттях дерев, і вони шумлять, ніби перемовляються, птахи виспівують. Ягід та грибів назбираємо, а до чаю м'яти. – із захватом підтримав товаришів Андрій.
– Добре, друзі, добре, сьогодні ввечері складемо маршрут, а завтра на світанку, як тільки сонце розпустить свої перші промені, вирушимо. – проговорив Петро.
– Еге ж, наберемо з собою їжі, щоб подорож була не тільки пізнавальною, а й приємною. – зауважив Сашко.
– А моя мама напече для нас тістечок, ох і відпочинемо, друзі! – замріяно проговорив Андрій.
На другий день пішли хлопці з дому. Йшли вони весело і швидко. Як і планували, зайшли в ліс, назбирали грибів, ягід, запашних трав, випадково набрели на прозорий, аж блакитний струмок. Вода в ньому була чистою і холодною. Хлопці помили руки, вмилися і зробили біля струмочка привал.
– Ой, друзі, дивіться – Жаба, та яка красива, ніби смарагдова, а по спинці в неї як бурштинові крапельки хто насипав, я ще такої й не бачив ніколи! – сказав Петро.
– І справді, якась незвичайна Жаба. – підтримали розмову друзі
Та спокійно сиділа на камінчику і дивилася на друзів. Раптом вона відкрила ротика і проквакала:
– Андрію, бережися сліпого Дракона! Наберіть моєї води зі струмка, вона допоможе, і за те, що гарно поводитеся в лісі, не насмічуєте, дерева та кущі не ламаєте, візьміть оці окуляри, вони не прості, теж допоможуть Андрійкові. – і Жаби не стало, тільки легенький туман залишився на тому місці, де вона сиділа.
– Що це було? – запитав Андрій. – Хлопці, ви це бачили, чули?
– Бачили й чули, але це мабуть нам від спеки привиділося, як то буває в пустелі, міраж, ось як це називається, а окуляри хтось загубив, ми спершу їх не бачили, в цьому вся розгадка. – трохи злякано сказав Сашко.
– Збираймося, та ходімо далі, а води й справді варто набрати зі струмка, щоб вистачило до кінця подорожі, окуляри теж візьмемо, коли сонце буде сліпити очі, одягатимемо по черзі. – збентежено запропонував Петрусь.
І друзі вирушили далі. Йшли без привалів до самих гір, аж доки не смеркло. Як друзі не старалися здаватися один перед одним веселими та безжурними, але напруга і збентеження все ж явно відчувалося.
– Давайте назбираємо хмизу для багаття, скоро ніч, повечеряємо і спати, бо поморилися, та й світанок у горах дуже гарний, хоч би не проспати. – запропонував Сашко.
Полягали хлопці спати і наснився всім трьом однаковий сон. Ніби із гірської печери виліз Дракон. Його величезні очі були сліпими. Вірніше їх не було, із пащі він випускав дим
– Ну, ось і настав мій час, Андрію! Колись, мільйон років назад твій пращур переміг мене у бою, видер мені очі і замурував у гірській печері, ще й колодязь з водою засипав. Просидів я в тій печері рівно мільйон років, я майже не рухався, мучила мене спрага, я нічого не бачив, доки сюди не прийшов ти, Андрію. Як тільки ви ступили на гірську стежку, прокляття почало руйнуватися. З колодязя знову виступила вода, вхід із печери розкрився, але очі мені можеш повернути тільки ти, хлопче. Я заберу твій зір собі, і якщо твої друзі не врятують тебе за три дні і три ночі, ти навіки залишишся сліпим, а я знов буду бачити і стану господарем світу. У вас є лише три дні і три ночі, але я сумніваюся, що ви встигнете!
Сказавши це, Дракон зник, але сон на цьому не закінчився. На зміну Дракона прийшла Жаба, та, що привиділася їм біля струмка.
– Досить спати, хлопчики, час рятувати друга – сказала вона. Швидко, Андрію, одягни чарівні окуляри на очі, ті що я вам біля струмка залишила. А ви, діти, розпалюйте багаття і заваріть відвар на воді зі струмка з трав, які назбирали. До схід сонця відвар повинен бути готовий.
І тут хлопці почули рик Дракона:
– Ах ти ж Жаба зелена, ану геть звідси, бо зжеру тебе разом із шкірою та твоїми булькатими очима!
Жаба почала зникати, ніби вранішній туман, її голос ніби здалеку ледь долітав до друзів:
– Три дні і три ночі давайте Андрієві відвар, кожні дві годи-и-и-н-и-и-и!
гірським ехом долетіли слова Жаби до хлопців.
Прокинулися друзі всі разом , зачудовано подивилися навкруг. Була темна ніч, небо сріблилося діамантовими зорями.
– Хлопці, Петре, Саню, що зі мною? Я нічого не бачу. Я осліп. Мені снився дивний сон. – злякано обізвався Андрій.
– І нам теж дивина наснилася. – сказав Сашко.
– А раптом це все правда – і Дракон, і Жаба, адже і біля струмка ми всі однакове видіння бачили – запитливо зауважив Петрусь.
Він швидко дістав Жабині окуляри і надів Андрієві на очі, а Сашко уже заварював відвар для друга.
– Що б це не було, видіння, чи сон, не важливо, головне – друга від сліпоти врятувати, тому будемо все робити, як Жаба сказала, адже для відвару у нас все є.
Другої ночі хлопцям знову Жаба приснилася.
– Молодці, хлопчики, робіть усе так, як я вас учила. Дракон не дав мені перший раз договорити, тож запам'ятовуйте добре. Коли повернетесь додому, нехай Андрій вранці та ввечері п'є свіже молоко, навіть коли зір повернеться. А ще на їхньому городі росте великий соняшник, тож хай він слідкує, щоб коли насіння почне визрівати, горобці не поклювали, бо кожна насінина – то сто років життя Дракона. Горобці клюватимуть зерна і носитимуть їх йому до печери, а від них він буде сили набирати. Коли соняшник поспіє, зірвете його голівку, виберете насіння, посмажите і втрьох з'їжте. Як останню насінину з'їсте, так Дракон і пропаде. Більше вже він не зможе ніколи на землю повернутися.
– Ах, ти ж Жабо, я ж тебе попереджав, що поплатишся за свій довгий язик! – почувся голос сердитого Дракона, який підняв свою могутню лапу і ступнув туди, де сиділа Жаба. Та скрекотушка швидко відстрибнула вбік і зникла. Одним кігтем Дракон все ж зачепив її, і на тому місці залишились смарагдові камінці та бурштинові сльози. Люто загарчавши, як побитий пес, Дракон попрямував до своєї печери.
Хлопці прокинулися. Біля багаття вони побачили купку жовтих і зелених камінців, взяли їх і мовчки почали збирати речі, щоб вирушити додому. По дорозі вони напували Андрія відваром. Додому друзі повернулися пізно ввечері і, щоб не налякати батьків сліпотою друга, полягали спати в садку. І їм знову наснився однаковий сон – весь ніби зітканий із туману ревів Дракон:
– А, обдурили мене, тепер мені кінець, а все через вашу проклятущу дружбу. Не могли ви покинути Андрія в біді! Чому так? Що вас заставило стільки терпіти через нього? А ще ота Жаба, ненавиджу вас усіх! – І Дракон розтанув, ніби його ніколи й не було. Натомість хлопці побачили Жабу.
– Молодці, хлопчики, ви впоралися. Тепер все буде добре, не забувайте тільки про молоко і соняшник. А ще залишайтеся назавжди такими ж вірними друзями.
Вранці Андрій прокинувся зовсім здоровий. Бо дружба – це велика сила!