Мазуренко Галина Сергіївна

Автор однієї з найліпших розвідок про українську поетесу і художницю Галю Мазуренко та її творчість Ігор Качуровський з сумом пише, що вона належить до тих, про кого критичних статей написано найменше. Разом з тим у її збірках «окреслюється подиву гідна ерудиція (я не раз повторював, що серед поетів діаспори вона — найосвіченіша), а елементи східньої містики дозволяють говорити про деяку (не формальну, лише внутрішню) спорідненість із Михайлом Орестом та мексиканським поетом Амадо Нерво».

Усе життя Галі Мазуренко минало під знаком книжки. Вона вчилася все життя і до останніх днів не втрачала інтересу до пізнання нового. Як свідчення цього — її автобіографічні нотатки, зроблені на схилі віку:
«Мою біографію почну з найщасливішого періоду в моєму житті.
Що може бути краще творчої старости, коли ніщо і ніхто не перешкоджає віддатися читанню цікавої книги, зміст якої став зрозумілим лише з роками після довгих студій, коли вироблена звичка повільного вдумування в слово? Ідеї і питання, які мучили в дитинстві і на які дорослі відповідали: «Багато знатимеш — швидко постарієш!» Ці питання стоять без відповіді і я продовжую їх ставити. Там, де наука не знає відповіді, починає філософія свій розвиток, але і вона спиняється на кордоні раціонального мислення і далі йде релігійне почуття, або людина закриває очі і просто живе, як живеться, згадуючи такі дрібниці…»

Так сталося, що Галя Мазуренко прожила довге, майже столітнє життя. Все ХХ століття пройшло перед її очима. Воно не просто проходило, але й затягувало у свій вир. Народженій у столиці Російської імперії, їй довелося померти в столиці колишньої Британської імперії. І залишитися відданою українською патріоткою! А між Петербургом і Лондоном були Лозанна, Катеринослав, Кам’янець-Подільський, Варшава, Берлін, Прага… Дитина Всесвіту, росіянка по батькові, яка в Україні і прожила всього якихось дюжину років, але лишилася відданою молодечим ідеалам української державності на все життя.

Сама Галя Мазуренко так згадувала про дату і місце своєї появи на світ: «Народилась я 12 (25 нового стилю) грудня вже після того, як маму потоптали коні козаків на студентській демонстрації, а пізніше, після іспиту з анатомії. Вона його витримала на жіночих курсах Лесгафта (Петро Лесгафт (1837—1909) — педагог, анатом і лікар, засновник наукової системи фізичного виховання і лікувально-педагогічного контролю у фізичній культурі в Росії – М.Ч.), але народилась, мабуть, зі страху. З того часу я панічно боюсь всіляких іспитів і в середній школі і в університеті. І вони, як навмисно, мене переслідували!
Був 1901 рік і всі, включаючи українську громаду в Петербурзі, хвилювались. Співали по-французьки: «Дощик! Дощик падає дрібненько!»
Бо по-українськи це співати на вечорах забороняли.»

Ми ще згадаємо дядьків Галі Мазуренко, які багато прислужилися українській національній ідеї. А тим часом звернемося до архівного документа, який посвідчив реєстрацію її народження і хрещення дівчинки.

Цікаво, що як поетеса Галя Мазуренко виступала в українській літературі не під батьковим чи чоловіковим прізвищем, а під прізвищем своєї мами — Єлизавети Мазуренко. Родина Мазуренків залишила свій тривкий слід в історії України першої третини ХХ століття.

Галинина мати Єлизавета, за свідченням дочки, народила її у шістнадцять років, навчаючись на курсах Лесгафта й готуючись їхати за кордон до Женеви чи Лозанни на медичні курси. Причому все це робилося, згадувала Галина Сергіївна, «проти волі свого батька Петра Мойсейовича Мазуренка — батька «братів Мазуренок», що з ними він також пересварився. Його метод виховання діток був: боротьба з ними, щоб вони всього досягли власними (як він) зусиллями, — а тоді і він їм допомагав і, як бачу, він виховав незалежні вдачі. Я діда свого дуже любила.» (З листа Галі Мазуренко до Миколи Чабана від 30 травня 1992 р.)

Тітчин чоловік Володимир Хрінников, окрім нещасливої спроби видавати тут український часопис, відомий тим, що того ж року був серед фундаторів місцевої «Просвіти», розпочав 1910 року будувати і через три роки збудував величезний будинок в національному стилі, кілька разів стояв на чолі місцевої «Просвіти». Прізвище В. Хрінникова як видавця (зараз сказали б спонсора) стоїть на книжечці Дмитра Яворницького «Матеріяли до біографії Т. Г. Шевченка» (1909).

Ми зупиняємося на постаті В. Хрінникова, бо в його родині в Січеславі Галі Мазуренко певний час довелося жити. Дружина Володимира Хрінникова Марія Петрівна Мазуренко (по другому чоловікові Матросова, 1879—1963), як і її сестра Єлизавета, здобувала медичний фах у Швейцарії, одружилася з приятелем брата Василя В. Хрінниковим — заможним українцем, нащадком багатого купецького роду, і переїхала до Січеслава. Була активною в громадському житті. До квітня 1912 — голова Катеринославської «Просвіти». Заступником голови був на той час відомий згодом український історик Дмитро Дорошенко.

Родина Хрінникових утримувала добрі стосунки з директором музею ім. Поля професором Дмитром Яворницьким, з яким згодом познайомиться і Галя Мазуренко.

Коли ж Галя Мазуренко з’явилася в Катеринославі, вона пригадувала: це було либонь року 1909-го, коли над землею пролітала комета Галлея (знаменний збіг: такою ж кометою пролетіла над Січеславом і юна Галя, щоб років через десять назавше полишити його, полетівши світами).

Опинившись у Катеринославі, юна Галя оселилась у тітки Марії в одному з будинків її чоловіка Володимира Хрінникова на розі Клубної і Новодворянської (нині — ріг вулиць Леніна і Плеханова). Сам особняк до нашого часу не вцілів, лишились тільки фотографії. Тридцять років тому на його місці виріс дев’ятиповерховий будинок за адресою вул. Леніна, 2-а. Дніпропетровці пам’ятають, що довгий час тут знаходився великий молочний магазин.

Коли мама Галі Мазуренко вийшла заміж за інженера Олександра Йосиповича Сергієнка, вони переїхали жити на колонію Брянського заводу (згодом — завод ім. Петровського). Звідти через усе місто на трамваї Галя їздила до комерційної школи С. Степанової, куди віддали її на навчання.

Комерційна школа (училище) Софії Іванівни Степанової — майже ровесниця Галі Мазуренко. Відкрили її 1900 року.

Як зізнається Галя Мазуренко, начальницю училища Софію Степанову вона дуже любила. Цікаво, що директором училища в 1913 році був Петро Олександрович Доманицький, математик за освітою.

Навчалася Галя під прізвищем батька як Боголюбова. Коли батьки розлучилися, дівчинці дали змогу вибрати, з ким вона хоче пов’язати своє життя. Вона обрала матір, але залишилася в дружніх стосунках з батьком до його смерті.

На все життя Галя зберегла цікаві спогади зі свого шкільного дитинства, те, що яскраво врізалося в молоду пам’ять:
«В нашій школі збиралась українська «Просвіта» і директор її був українець із Кам’янця-Подільського (забула прізвище) (мова про згадуваного Петра Доманицького — М.Ч.)».

В часи Галі Мазуренко адреса комерційного жіночого училища С. Степанової була така: Троїцька площа, будинок Мізка. Будинок цей донині зберігся. Належав він відомому на Катеринославщині роду Мізків.

Ровесник комерційної школи С. Степанової (1900), будинок Мізка, який і нині займає цілий квартал, містив низку організацій і установ. Тут деякий час знаходилося комерційне зібрання (купецький клуб), польське товариство «Огніско» тощо. Після громадянської війни тут перебував Катеринославський інститут народної освіти (КІНО), згодом перейменований на університет, студентський гуртожиток. І нині фронтон будинку прикрашають літери «ДПС» (Дім пролетарського студентства). Нинішня адреса будинку Мізка — вулиця Шевченка, 59. Тут до революції друг Володимира Винниченка Дмитро Лисиченко відкрив першу в місті українську книгарню «Слово».

Є банальний вислів про те, що всі ми родом з дитинства. Так є і з Галею Мазуренко. «А був же (в Катеринославі — М.Ч.) інший парк, де жив колись козак Глоба, недалеко від вокзалу, коло проспекту. Там, пам’ятаю, було вліті якесь свято і я виграла книжку «Життя Будди», — згадувала письменниця в одному з листів.— Мені було літ 10, а книжку я на все життя запам’ятала. Може, вона стала причиною, що я стала цікавитись санскритом в Берліні, вже студенткою.»

Оцей конкретний спогад дитинства згодом озвався в одній з поезій:

Дитиною в «Майбутнім Січеславі»,
А поки що в старім Катеринославі,
В парку, що мав колись давно козак Глоба,
Дітей юрба та й я на льотереї грали.
Й я виграла, щоби картоплю терти аж три терки
Та й в одчаї була... й хто не буде?
Тоді дістала в льотереї книжку — «Життєпис Будди»:
Як він своїх батьків палац покинув,
Як під дубом думу думав, ту свою єдину!..
Давно було. Роки минули. Й мені три терки
Із дитинства аж до старости
Все терли серце без надії і без радости.
Сказати мушу — жорстока була муштра!
А що як житиме в майбутнім Січеславі
Христос і Будда?
Чи не буде на серці легше?

Ось так дитячий спогад став поштовхом до філософських узагальнень. Як слушно зауважує Ігор Качуровський, «улюблений жанр поетеси — це лірична мініятюра, фрагмент поетичного нотатника, де поруч із недбалою поезією стоїть художньо-довершена або така, що в ній цікава думка примушує забути, скажімо, про неточність рими...»

Чимало дитячих спогадів згодом дали поживу для віршів Галі Мазуренко.

Я цікавився у Галі Мазуренко, чи пам’ятна їй та далека подія? У листі від 30 травня 1992 р. вона відповіла: «Питаєте про відкриття Брянської церкви? Я була на відкритті її і ми, жінки, діти, поки не освятили її, стояли у вівтарі навіть, але потім нас попрохали вийти.»

У комерційному училищі С. Степанової велика увага приділялась естетичному вихованню дівчаток. Вони малювали, співали, грали на музичних інструментах, писали вірші. «Музикою я продовжувала займатися, — згадувала письменниця, — і любила робити імпровізації на піяніно у вільну хвилину». (Лист до М. Чабана від 2 травня 1992 р.). А в автобіографічних нотатках натрапляємо на таке зізнання: «Коли б не революція, моє б життя пройшло в студіях. Як і в моєї матері. Вона закінчила медичний факультет, а в Україні виховувала багато дітей, що, мабуть, тепер її згадують… Вмерла вона в тюрмі за часів Сталіна, мабуть, тільки за те, що була моя мати. Політика була їй нецікава, а людину вона любила і вірила в неї і в справедливість також...»

У Катеринославі Галя Мазуренко відвідувала малярську школу В’ячеслава Коре-нєва. Галя Мазуренко згодом згадувала: «З Гоголівської вулиці я ходила вчитись до маляра Коренєва В’ячеслава Вас(ильовича) не тільки малювання, але і скульптурі і ми з ним мали багато тоді планів, які розбились через революцію (які статуї я буду робити для майбутнього університету)».
«Перед дверцями пічки, на паркеті розірвана енциклопедія жертвує життям, щоб зігріти дітвору».

Листи Галі Мазуренко містять масу й інших цікавих спогадів про місто її дитинства і юності. З району Брянської колонії (пролетарський район) родина згодом перебирається в престижну нагірну частину, на вулицю Гоголя.

Закінчивши шість класів комерційної школи С. Степанової, Галя Мазуренко вступила до вечірніх класів Івана Вертоградова при його приватній чоловічій гімназії по вулиці Упорній, 11 (будинок зберігся — там нині театральний коледж). Час революції був нестабільний, через політичні зміни в місті вечірні класи Вертоградова на деякий час закрили і Галя Мазуренко була змушена навчатися в сьомому класі в жіночій прогімназії Римми Ващук, що містилася на Троїцькій вулиці. Після того, як вечірні класи Вертоградова знов відкрилися, повернулася в них і дістала атестат зрілості саме там.

У Катеринославі відбувся і літературний дебют. У першому ж її листі знаходимо цінне свідчення-спогад: «В Катеринославі (тоді ще Січеслав був «Катеринослав») я почала вперше друкувати свої вірші, вони починались, здається, словами, «Як вербу Вкраїну злим вітром зломило...» Але це швидко скінчилось. Часопис закрили. Змінилась влада. Нас викинули з хати і ми з мамою поїхали до Євпаторії, до Криму».

Скінчивши 1919 року середню освіту, Галя Мазуренко вступила на історико-філологічний факультет щойно відкритого Катеринославського університету. Та взявши участь у національно-визвольних змаганнях українського народу, мусила покинути навчання. Як кур’єр українського уряду, вона неодноразово з важливими дорученнями перетинає лінію фронту, а згодом, коли українське військо було витіснене з Польщі, також опиняється у вимушеній еміграції. «За бої і походи у складі 3-ї Залізної Стрілецької Дивізії Армії Української Народної Республіки» вона нагороджена «Хрестом залізного стрільця».

Після Німеччини була Чехія, де вона продовжує невситиме навчання — в Українському вільному університеті, педагогічному інституті, Академії мистецтва. У Чехії вийдуть друком її перші поетичні збірки — «Акварелі» (1927), «Стежка», «Вогні» (1939), «Сніг оцвіти» (1941). 1946 року Галя Мазуренко з дітьми переїхала до Англії, де доводилося тяжко фізично працювати, а потім викладала у коледжі при Лондонському університеті, продовжила літературну і мистецьку діяльність. Тут з’являються її збірки поезії «Пороги» (1960), «Ключі» (1969), «Скит поетів», «Зелена ящірка» (1971), «Північ на вулиці» (1980), книжка автобіографічної прози «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто вивернеться» (1974).

А ще провадить широку педагогічну діяльність, керує дитячою школою малюван-ня, у неї вдома з 1969 року щотижня по вівторках збирався гурток дорослих, які малювали. Гурток так і називався «Т’юздейз» («Вівторки»). 24 лютого 2001 р. я дістав листа від учениці і подруги Галі Мазуренко Кей Стоут, яку просив поділитися спогадами про Галю. Ось що вона пише:
«Мені шкода, що протягом чотирьох років Вам нічого не було відомо про Галю. Вона довго була хвора і не могла ні писати, ні малювати, й життя її стало дуже сумне. Вона померла 27 травня 2000 р. у старечому притулку, який їй дуже не подобався. Похована на відомому Хайгейтському цвинтарі, де лежить чимало письменників, митців і т. д. Тамара (онучка) працює зараз над біографією її бабусі...
Вперше я зустріла Галю, коли стала вивчати російську мову — вона була моєю вчителькою. Ми стали близькими подругами, й вона мене навчала життю так же, як мови. У неї було дуже незвичайне ставлення до всього, вона завше реагувала на речі у своєрідній, лише їй притаманній манері, і вона відкрила мені очі на новий погляд щодо різних речей і ситуацій.
Багато років на помешканні у Галі раз на тиждень зустрічалися ми — люди різних національностей, які приходили туди аби малювати. Попервах ніхто з нас не вмів малювати, але вона підтримувала нас у нашому починанні, ніколи не критикувала, але завжди хвалила за найменші успіхи і показувала, як їх поліпшити. Іншими словами, вона ніколи насправді не вчила нас, як треба малювати в загальноприйнятому розумінні, але лише давала поради. Наслідком стало те, що ми всі домоглися успіху, про який раніше і не здогадувалися, і що ми всі розвинулися у наших власних, відмінних одне від одного стилях.
Галя завше думала про людей, як про особистості, ніколи не класифікувала їх за категоріями і не робила узагальнень. «Людина — людина», – вона звичайно говорила. Наші вечори живопису були мікрокосмосом її погляду на світ», — так завершила свої невеликі спогади Кей Стоут.

День народження Галі Мазуренко дає нам нагоду згадати про цю чудову людину, талановиту поетесу і художницю, чия спадщина ще повноцінно не повернулася в Україну. Але віриться, що це невдовзі відбудеться.

Микола Чабан