Малютіна (Бахмутова) Зінаїда Никифорівна

Ім’я Зінаїди Никифорівни Малютіної сьогодні майже забуте не тільки широким загалом шанувальників, але й знавцями українського вокального мистецтва. Втім, артистично-педагогічний досвід мисткині був узагальнений і знайшов продовження в блискучій творчості її учнів — видатних представників оперного мистецтва ХХ століття І.С. Паторжинського та М.І. Сокіл-Рудницької, які стали своєрідними мистецькими символами української національної оперної сцени загальнолюдського надбання. Ґрунтовною і єдиною школою, визначальною сходинкою в усвідомленні себе оперними співаками став для них клас Зінаїди Никифорівни Малютіної в Катеринославській консерваторії, а її настанови впродовж усього творчого життя всесвітньо визнаних митців залишались детермінантами виконавської та викладацької діяльності. За правом історичної пам’яті творча постать Зінаїди Никифорівни Малютіної мусить повернутись і зайняти гідне місце в мистецькій панорамі Придніпров’я, передусім як фундатора «катеринославської гілки» української вокальної школи.

Життєва доля З.Н. Малютіної (1881 — 1976) виявилася досить строкатою у «географічному вимірі»: Катеринослав — Петербург — Москва — Катеринослав — Харків — Магнітогорськ. Але до останніх років життя Зінаїда Никифорівна зберігала найтепліші почуття до рідного Катеринослава-Дніпропетровська — міста, де вона народилась, де запалала зірка її високопрофесійної виконавської майстерності та здобула визнання її досконала педагогічна діяльність. І не випадково саме Дніпропетровському музичному училищу ім. М.І. Глінки З.Н. Малютіна подарувала в 1962 році свою унікальну величезну нотну бібліотеку.

Здобувши середню освіту в Петербурзькій жіночий гімназії, Зінаїда Никифорівна продовжувала навчання в Московській консерваторії по класу вокалу (у професора У. Мазетті) та по класу фортепіано. По закінченні консерваторії в 1906 р. зі званням «Вільного художника», власницю чарівного голосу та витонченої артистичної зовнішності чекало блискуче майбутнє оперної співачки. Спочатку вона працювала в приватних оперних антрепризах, виступала в Москві, Харкові, Варшаві, Кельцах, Курську, Полтаві, Катеринославі… Заміжжя та народження доньки змусили полишити кочове акторське життя та повернутися до рідного міста. У 1908 р. З.Н. Малютіну запрошують викладачем по класу вокалу до Катеринославського музичного училища Російського музичного товариства, відкритого в 1898 р. (до речі, спів у Катеринославському музичному училищі на той час викладав директор Д.П. Губарєв), і вже наступного року вона одержує звання старшого викладача. Маючи в своєму арсеналі чималий концертний репертуар, Зінаїда Никифорівна органічно поєднує кропітку щоденну педагогічну працю з активною виконавською діяльністю. І така взаємодоповнююча й, водночас, взаємозбагачуюча реалізація творчих інтенцій стає домінантою не тільки її багатогранної творчості, а й характерною рисою майбутньої самостійної діяльності її талановитих учнів.

Уже в перший рік своєї педагогічної праці Зінаїда Никифорівна двічі виступає з симфонічним оркестром Катеринославського музичного училища (диригент Я. Кржичка), крім того, представляє слухачам тематичну концертну програму з камерно-вокальних творів Е. Гріга. Дивовижно збережені впродовж бурхливого ХХ століття програми окремих концертів З.Н. Малютіної є лише невеликою часткою свідчень зіркових виступів талановитої співачки. Архів Дніпропетровського Національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького зберігає програми двох симфонічних концертів – 12 грудня 1908 р. та 23 лютого 1909 р., що відбувались у залі будинку Комерційних зборів Катеринослава (суч. клуб «Опера» по вул. Дзержинського) та були присвячені пам’яті видатного російського композитора М.А. Римського-Корсакова, в яких З.Н. Малютіна виконувала арії з його опер. У архіві Дніпропетровської консерваторії ім. М.І. Глінки знаходимо пожовклі аркуші програм концертів, що відбувались у залі катеринославського Англійського клубу (суч. Будинок офіцерів по вул. Леніна): концерт 29 грудня 1911 р. на користь товариства піклування про жіночу освіту, в якому прозвучав у концертному виконанні другий акт з опери Д. Верді « Травіата » (Віолетта — З. Малютіна), четвертий акт з опери П. Чайковського «Євгеній Онєгін» (Тетяна — З. Малютіна); та концерту 7 березня 1914 р., що був влаштований з метою збору коштів для товариства допомоги учням Земської фельдшерської школи, учасниками якого зазначені учні З.Н. Малютіної — А. Вельгий, В. Жданова та сама Зінаїда Никифорівна як виконавиця арії з опери «Шукачі перлин» Ж. Бізе. А в листопаді 1916 р., попри розгортання бойових дій другого року Першої світової війни, великим концертом на сцені театру Комерційних зборів катеринославці урочисто вшановували десятиріччя творчої діяльності З.Н. Малютіної в рідному місті. Концерт із трьох відділень, в якому разом із ювіляркою брали участь відомі катеринославські музиканти та учні З.Н. Малютіної, засвідчував визнання співачки не тільки колом професійних музикантів, а й численними шанувальниками її таланту. У виконанні З.Н. Малютіної звучали романси П.І. Чайковського, оперні арії. З глибокою вдячністю своєму викладачеві виступали її вихованці — соліст Большого театру П.П. Россіхін; Н.А. Горбачова, М.А. Ельконін, А.Я. Трахтенберг. Колеги-музиканти й друзі З.Н. Малютіної дарували натхненне виконання камерно-інструментальних творів О. Бородіна, А. Рубінштейна, Ф. Ліста. Влаштування такого великого концерту та ще й у воєнний час свідчить про значний авторитет і визнання виконавського та педагогічного таланту З.Н. Малютіної.

Феномен співу — швидкоплинний, він є унікальною квіткою, що в’яне із життям людини. Зачаровані довершеною майстерністю співу, сучасники залишають наступним поколінням свої занотовані відгуки, спогади, міркування. А таїна професійної досконалості справжнього Митця, Майстра і Вчителя здатна «проростати» новим життям у його учнях, відданих своєму покликанню. Без перебільшення можемо стверджувати, що З.Н. Малютіна відіграла визначну роль у формуванні засад національної вокальної школи, запалила на вітчизняному співацькому небокраї імена, що стали мистецькими світочами. Характерною рисою багатогранної творчої діяльності З.Н. Малютіної було поєднання педагогіки та виконавства, що досить часто простежується в творчості видатних педагогів і є взаємозбагачуваними координатами єдиної парадигми індивідуально-творчої реалізації.

Гортаючи сторінки катеринославських часописів, знаходимо захоплені відгуки про виступи Зінаїди Никифорівни Малютіної: «<…> В романсах і аріях артистка продемонструвала свій красивий голос — ліричне сопрано, з особливо звучним центром і низами, ясне, продумане фразування і щире почуття, експресію без афектації <…> Володіє голосом пані Малютіна досить вільно. <…> До її достоїнств слід віднести ще невтомність — пані Малютіна співала дуже багато і дуже охоче, причому голос звучав однаково рівно й свіжо. Таку вокальну бадьорість не часто зустрінеш на концертній естраді. Публіка приймала концертантку з великою симпатією. Успіх був великий <…>».
Газета « Южный край» 1 (14) квітня 1913 р.: «Репутація З.Н. Малютіої повністю підтвердилась її концертом, який відбувся в оперному театрі (певно, на сцені катеринославського Зимового театру, суч. Теату ім. М. Горького — І.Р.) на користь літніх дитячих колоній товариства письменності. Пані Малютіна — професор співу. Звичайно такою почесною і важкою відповідальною працею займаються якщо не ветерани, то, принаймні, особи, котрі припинили свою артистичну діяльність, — адже це вважається вінцем кар’єри; та у даному випадку ми маємо приклад дивовижного співвідношення сил: молода солістка з прекрасним голосом, свіжим, сильним, з великим запасом невичерпної енергії та натхнення присвятила свої неабиякі сили педагогіці, оминувши сцену. Тим часом, із такими ресурсами тільки б і працювати в опері… Пані Малютіна, як виявляється, може тільки періодично служити своєму артистичному покликанню. Так, цими днями вона виступить в опері Акімова (приватна оперна антреприза Акімова, сценічний псевдонім С.М. Енгель-Крона, працювала в Катеринославі від 1913 р. до 1920 р. — І.Р.) в постановці «Євгенія Онєгіна» П. Чайковського в Катеринославі <…>».

Обдарування Зінаїди Никифорівни відзначалось справжнім педагогічним талантом, вона була надзвичайно ерудованим музикантом, володіла величезним вокальним репертуаром і, крім того, мала ще й особливе педагогічне чуття, тонку інтуїцію, яка давала їй змогу виховувати найрізноманітніші голоси. Показово, що в лютому 1919 р., коли Катеринославське музичне училище було реорганізоване в Консерваторію, саме З.Н. Малютіну запрошують на посаду декана вокального факультету. В класі професора З.Н. Малютіної (звання професора затверджувалось рішенням Художньої ради Консерваторії) понад двадцять учнів, серед яких випускник Катеринославської духовної семінарії, власник могутнього басу Іван Паторжинський та ще зовсім молода, але вже явно талановита й обдарована чарівним сопрано красуня Марійка Сокіл. Сувора вимогливість та водночас щира доброзичливість їх викладача спрямовувалися на виховання не тільки техніки володіння голосом, а, передусім, на формування інтелектуального потенціалу особистості та ґрунтовного професіоналізму, що за її глибоким переконанням становить обов’язкову передумову осягнення музичного образу-характеру. Адже ж невід’ємними рисами підкреслено виразних оперних характерів-образів, створених її учнями — зірками оперної сцени яскраво індивідуального творчого виконавського стилю — стали не лише досконале володіння мистецтвом інтонування, майстерністю дихання, але й підкреслено виразний драматичний артистизм, що дозволяв їм відтворювати психологічно правдиві та глибокі образи, осягати оперний спектакль як універсум художнього організму в єдності музики, слова та зорового ряду. Підкреслена увага до таїни розкриття колоритних національних архетипів, які набували життя на сценах різних театрів у втіленні М. Сокіл та І. Паторжинського — Наталки та Виборного в «Наталці-Полтавці» М. Лисенка-І. Котляревського, Одарки, Оксани та Карася в «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Тараса та Марильці в «Тарасі Бульбі» М. Лисенка — так само ретельно відпрацьовувалась в консерваторському класі З.Н. Малютіної.

Важливо усвідомлювати, що на початку 20-тих років ХХ століття українська вокальна школа перебувала на етапі формування та затвердження методологічних засад, і тому активне введення до навчального репертуару вокальних творів українських композиторів, обробок українських народних пісень мало принципово важливе значення, було для свого часу сміливим кроком, що засвідчував розуміння національної музичної мови в загальноєвропейському контексті. Переконання в необхідності введення до програми підготовки професійних співаків творів українського репертуару поруч із класичними зразками західноєвропейської та російської музики було притаманним Зінаїді Никифорівні. З цієї точки зору надзвичайно показовим видається повідомлення газети «Український пролетар» від 20 березня 1920 р., в якому йшлося про Шевченківське свято, що масштабно проводилось в Катеринославі. Серед учасників урочистого концерту названі студенти консерваторії класу З.Н. Малютіної: «<…> прозвучали композиції М. Лисенка та К. Стеценка «Ой умер старий батько» та «Тихо гойдаються» — Горбачова, М. Сокіл гарненько виконала «Плавай, плавай, лебедонько» К. Стеценка,; Рябко — «Гомоніла Україна», «Чого мені тяжко» М.Лисенка; Трахтенберг і Шуйський — композиції Лисенка «Ой, Дніпре, мій Дніпре», «Дивлюсь я на небо». Скінчивсь перший відділ дуетом Рябко і Горбачової «Вечоріє», музика Я. Степового <…>». Цей репертуар, зрозуміло, студенти вивчали в класі свого викладача, декана вокального факультету Катеринославської консерваторії З.Н. Малютіної.

В 1923 р. З.Н. Малютіна переїжджає до Харкова. Її блискуча майстерність і педагогічний досвід знайшли підтримку серед провідних викладачів Харківського музично-драматичного інституту (в 1928 р. підтверджене звання професора). Окрім роботи на вокальному факультеті, вона очолює Вищі музично-драматичні курси, одночасно веде активну громадську роботу в Художній комісії Народного комісаріату освіти, Кваліфікаційній комісії профспілки Робітників мистецтв, працює в Державному інституті театрального мистецтва (1935–1937), у студії при Харківському театрі російської драми (1936–1940).

Професор З.Н. Малютіна — автор ряду наукових праць, перша з яких «Поради учням співу» вийшла ще в 1913 р. у Катеринославі; пізніше вона знову поверталась у своїх розробках до теми постановки та гігієни голосу. Чимало праць з методики вокалу були опубліковані в 20–30-ті роки на сторінках журналів «Музика», «Радянська музика», «Мистецтво». Особливий інтерес становлять «Суттєва відмінність в методиці постановки голосу у співаків і драматичних акторів» та «Виховання голосу у драматичних артистів», а також роботи, виконані в Інституті отоларингології, де вона працювала консультантом фоніатричного відділення (1936–1940). На початку Великої Вітчизняної війни родина Малютіних переїжджає до Магнітогорська, де вона вже у повоєнний час пов’язує свою долю з місцевим музичним училищем. Саме тут вона мешкала останні двадцять п’ять років свого життя.

Проте, найтепліші спогади залишалися в її серці про рідне місто Катеринослав-Дніпропетровськ. У цьому переконуємось на підставі показового факту: Зінаїда Никифорівна подарувала свою колосальну нотну бібліотеку Дніпропетровському музичному училищу ім. М.І. Глінки, немов ще тоді, на початку 60-х років була впевнена в тому, що в Дніпропетровську неодмінно буде й оперний театр і консерваторія. На жаль, довгі роки бібліотечний фонд середнього навчального закладу не мав належного опрацювання, нотні видання з дарчими підписами З.Н. Малютіної були розпорошені по різних жанрово-тематичних секторах із урахуванням прізвищ композиторів. Розпочате нещодавно з ініціативи завідуючої бібліотеки І.І. Шіліної та авторки цього матеріалу опрацювання нотних примірників, подарованих Зінаїдою Никифорівною, виявило серед них унікальні раритетні видання кінця ХІХ — початку ХХ століття, в тому числі й українських нотних видавництв 1917–1923 років та другої половини 20-х років ХХ ст. Серед них прижиттєві видання вокальних творів М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового видавництва Л. Ідзиковського, солоспівів К. Стеценка видавництва «Кобза», солоспівів Б. Лятошинського та М. Радзієвського видавництва «Київського музичного підприємства К.М.П.», солоспівів Л. Ревуцького, О. Чишка, Б. Бартока, Й. Брамса, Ф. Шуберта видавництва «Книгоспілка» (серії «Вокальна бібліотека» та «Пісня» за ред. Д. Ревуцького), солоспівів Я. Степового «Державного видавництва України — УСРР». Безумовний історико-бібліографічний інтерес становлять так само й клавіри опер Д. Верді, видані ще за життя композитора: італійські видання опер «Отелло» (Мілан, 1892), «Сила долі» (Мілан, 1861), французькі видання опер Д. Верді «Дон Карлос» та «Ломбардці» (Париж, 1893), російські видання опер Д. Верді «Ернані», «Фальстаф» (С.-Петербург, Юргенсон, 1891, 1893), «Травіата» (Москва, Гутхейль, 1890). Другою за кількістю примірників є колекція клавірів опер Р. Вагнера — «Тангейзер» (Берлін, 1909), «Парсифаль» (Ляйпціг, 1910), «Лоенгрін» (Москва, Гутхейль, 1892), «Золото Рейна» (С.-Петербург, Юргенсон, 1893), «Загибель богів» (С.-Петербург, Юргенсон, 1897), «Валькірія» (Нотодрукарня Г. Шмідта). Представлені в колекції й прижиттєві російські видання опер Е. Направника «Гарольд» (С.-Петербург, Юргенсон, 1895), Ш. Гуно «Ромео і Джульєтта» (Москва, Гутхейль, 1891), А. Бойто «Мефістофель» (С.-Петербург, Юргенсон, 1881); перші в Росії видання опер В. Белліні «Сомнамбула» (С.-Петербург, Юргенсон, 1893 ), Ф. Галєві «Жидівка» («Дочка кардинала») (С.-Петербург, Юргенсон, 1888), О. Верстовського «Аскольдова могила» (С.-Петербург, Юргенсон, 1888). Німецькі видавництва ХІХ століття представлені клавірами опер К. Глюка «Арміда» (Ляйпціг, Петерс, 1820), «Іфігенія в Авліді» (Ляйпціг, Петерс), В. Бєлліні «Норма» (Ляйпціг, Петерс); французькі видавництва — клавірами опер Г. Берліоза «Засудження Фауста», К.М. Вебера «Оберон» (Париж).

Сьогодні, нарешті, заповітна мрія З.Н. Малютіної стала реальністю, й Дніпропетровськ гідно пишається чудовим оперним театром і однією з наймолодших в Україні консерваторій. У найближчих завданнях бібліотеки, що належить вже вдруге за свою понад сторічну історію реорганізованій Дніпропетровській консерваторії, створення окремого фонду «З нотної бібліотеки Зінаїди Никифорівни Малютіної». Адже така безцінна колекція безумовно представляє не тільки бібліографічні раритети та надає можливість ознайомлення з історією нотовидавничої справи, а й відкриває шляхи для більш глибокого вивчення творів, і, що не менш важливо, передбачає їхнє використання в навчально-педагогічній та концертно-виконавській практиці спеціалізованого навчального закладу. А це, в свою чергу, ще раз підтверджує ґрунтовність, далекоглядність і життєздатність методологічних принципів засновниці професійної вокальної школи в Дніпропетровську.

Ірина Рябцева