Турбаба Дмитрий Петрович

Видатний хімік Дмитро Петрович Турбаба народився 2 жовтня 1863 р. у Катеринославі в родині купця. Доля закинула родину до Оренбурга, де він із 1874 по 1876 роки навчався в гімназії. Але за родинними обставинами повернувся до України, Харкова, де і закінчив у 1881 р. 3-ю класичну гімназію з золотою медаллю. У тому ж році став студентом фізико-математичного факультету Харківського університету.

Це був час, коли зусиллями М.М. Бєкєтова та його соратників в університеті було відкрито фізико-хімічний розряд, на якому й вчився Дмитро Турбаба. Він закінчив Харківський університет у 1885 р. На жаль, за новим статутом фізико-хімічний розряд був ліквідований (хоча викладання фізичної хімії залишилось) й останній випуск фізико-хіміків був здійснений у 1887 р., тобто через два роки після закінчення університету Д.П. Турбабою. Проте, багато випускників стали надалі відомими вченими. Серед них і Д.П. Турбаба. Після закінчення університету зі ступенем кандидата його залишили в університеті як професорського стипендіата (для підготовки до звання професора). Він став одним із учнів відомої наукової хімічної школи М.М. Бєкєтова. Сферою його наукових досліджень став каталіз. З 1891 р. він обіймав посаду лаборанта та вів практичні заняття зі студентами Харківського університету. Не забуваймо, що посада лаборанта в Російській імперії розглядалася як така, що дає право на проведення наукової роботи. Через три роки він підготував і успішно захистив магістерську дисертацію за темою «Матеріали до дослідження водних розчинів за питомою вагою», після чого обійняв посаду приват-доцента кафедри хімії Харківського університету. В ці роки він активно друкується в «Известиях Харьковского фзико-химического общества».

Надалі він зацікавився маловивченими на той час проблемами каталізу й у 1900 р. підготував докторську дисертацію з цієї тематики: «З царини каталізу паральдегід–альдегід».

А потім доля Д.П. Турбаби склалася так, що він, хоч і покинув Україну і хоч намагався свого часу повернутися до неї, але майже все життя працював у російських університетах. У 1896 р. було засновано, а у 1900 р. відкрито Томський технологічний інститут, першим ректором якого (1899–1907) став відомий вчений, професор Харківського технологічного інституту Ю.Л. Зубашева — хімік за фахом. Формуючи викладацький склад інституту (ТТІ), він запропонував молодому, здібному науковцю та педагогу Д.П. Турбабі стажування в лабораторії всесвітньо відомого хіміка В. Оствальда з тим, щоб надалі обійняти посаду професора в ТТІ. Д.П. Турбаба погодився на цю пропозицію й у 1900 р. пройшов стажування. У 1900 р. він обійняв посаду екстраординарного професора кафедри хімії ТТІ. У 1901 році захистив у Харківському університеті докторську дисертацію та видав у Томську працю «Из области катализа» і обійняв посаду ординарного професора кафедри хімії ТТІ.

У Томську активно працював за різними напрямами: наукова діяльність, праці з методики викладання, педагогічна та громадська діяльність. В сфері наукової діяльно-сті основним напрямами були: проблеми каталізу та вивчення властивостей розчинів як штучних, так і природних.

Він одним із перших в Сибіру звернувся до наукового вивчення властивостей мінеральних вод Сибіру та можливостей їхнього практичного використання. В Сибіру досить відомими є курорти, розташовані на озерах Шира та Учум. Причому, перший із них, який називається «Озеро Шира» є курортом республіканського масштабу. Саме вивченням лікувальних властивостей вод цих озер активно займався Д.П. Турбаба. Вважається, що після його публікації у 1907 р. результатів його досліджень «К вопросу о составе сибирских минеральных вод» розпочався активний процес вивчення та популяризації їхніх лікувальних властивостей. У цьому процесі були задіяні як вчені, так і лікарі. Надалі це стало стимулом створення на озерах бальнеологічних курортів.

Його праці з вивчення фізико-хімічних властивостей розчинів мали таку вагу, що вони згадуються в книзі П.І. Вальдена «Очерки истории химии в России».

Д.П. Турбаба зіграв надзвичайно важливу роль у становленні вищої хімічної освіти в Томському технологічному інституті та й в Сибіру взагалі. Він керував кафедрою хімії, лабораторією неорганічної хімії та лабораторією аналітичної хімії. Як учень школи М.М. Бєкєтова, відомого фізико-хіміка, він впроваджував фізико-хімічні підходи у викладання хімії, видав декілька навчально-методичних посібників, відповідно навчальні посібники «Термодинаміка» (1901; 1905; 1907) та «Фізична хімія» (1907).

Д.П. Турбаба відзначався й громадською активністю. З 1900 по 1905 рр. викону-вав обов’язки секретаря Ради ТТІ, а у 1907/08 навчальному році був членом професорського дисциплінарного суду.

Зрозуміло, що фахівців такого рангу запрошували й нові спеціальні та вищі навчальні заклади. Тому Д.П. Турбаба крім ТТІ викладав хімію у Томській зуболікарській школі, а також на Сибірських вищих жіночих курсах читав неорганічну та органічну хімію.

У 1904 р. вчений зробив спробу повернутися в Україну. З цією метою він взяв участь у конкурсі на посаду професора кафедри хімії Київського університету. Серед претендентів було багато відомих хіміків, причому деякі з них на той час працювали у Катеринославі. А дехто працював у Катеринославі пізніше. Конкурентами Д.П. Турбаби були Л.В. Писаржевський, В.В. Курилов, В. Плотников, А. Сперанський. Останньому й була надана перевага.

У 1917–1918 рр. Д.П. Турбаба керував кафедрою неорганічної хімії ТТІ. А надалі у 1920 р. переїхав до новоствореного (1918) Самарського університету на запрошення його керівництва. У 1923 р. Д.П. Турбаба переїхав до університету в Сімферополі, який потім (1925 р.) був перетворений на Кримський педагогічний інститут. Тут він керував кафедрою неорганічної та аналітичної хімії, а також хімічною лабораторією. Вона була великою й у 1928 р. займала площу, що складалася з 9-ти кімнат.
Д.П. Турбаба пішов з життя у Сімферополі 20 листопада 1933 р.