Розумний Петро Павлович

У селі Чаплинка Магдалинівського району народився Петро Павлович Розумний, відомий в Україні правозахисник, член Української гельсінкської групи. Петро не випадково став дисидентом, що таке радянська влада знає з дитинства, адже його батько, селянин, – жертва радянських репресій. Голодного 1932 року Павло Петрович Розумний був засуджений на 10 р. каторги за «невиконання хлібопоставок», загинув на будівництві каналу «Москва-Волга». У липні 1942 р. шістнадцятилітнього Петра німці вивезли до Німеччини, де він працював на мідноливарному заводі в м. Айслебені. Звільнили його у квітні 1945-го американські війська, а радянські тут же забрали до своїх лав, де він прослужив наступні три роки в Польщі та Карелії.

Після демобілізації Петро Розумний вступив до Дніпропетровського інституту іноземних мов і закінчив його 1952 року. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тернопільської області, у 1959–1960 роках у краєзнавчому музеї м. Кременця. Там познайомився з випускником Львівського університету Євгеном Сверстюком і це знайомство переросло в дружбу на все життя. Тоді ж П. Розумний став об’єктом «цікавості» КДБ – 1961 року в його помешканні провели обшуки а його самого протягом шести днів тримали під арештом.

Петро Павлович переїхав до селища Солоного на Дніпропетровщині, працював учителем англійської мови. Як тільки міг, відмовлявся читати атеїстичні лекції, агітувати людей на натхненну працю і соціалістичне змагання, хвалити «рідну» комуністичну партію. Натомість за допомогою друзів збирав і розповсюджував серед учителів і старшокласників самвидав: заборонені вірші П. Тичини, В. Сосюри, Є. Маланюка маловідомі поезії В. Симоненка. Видрукував на машинці дванадцять примірників праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» і роздав їх. На уроках П. Розумний відкривав учням заборонені, замовчувані чи забуті імена українських патріотів, громадських і державних діячів. Крім того вчитель послідовно захищав інтереси своїх колег, їхню професійну гідність. Така громадська діяльність і такий учитель не подобались владі, тож через деякий час Петро Павлович змушений був залишити педагогічну роботу й більше до неї не повернувся. Працював будівельником, кочегаром.

Восени 1969 року на квартирі П. Розумного знову було проведено обшук, цього разу у зв’язку зі справою І. Сокульського; викликали на допити, вимагали показань проти заарештованого, а також проти Є. Сверстюка та І. Дзюби, кілька днів протримали під вартою. Проте марно.

1974 року Петро Розумний перебрався до Івано-Франківська. Працював провідником вагонів, в яких перевозили алкогольні напої, звідти його звільнили за скороченням штатів, а насправді – за листа до «Литературной газеты», в якому він критикував лицемірну «боротьбу з пияцтвом». Довелося побути й адміністратором обласної філармонії. У березні 1977 року КДБ знову провів обшук на квартирі П. Розумного. Чотири рази його викликали на допити, погрожуючи негайно заарештувати, вимагали підписатися під відмовою від антирадянської діяльності.

1978 року Петро Розумний вирішив вступити до Української гельсінкської групи (УГГ). Більшість членів групи не декларували свою участь у ній, оскільки відкрито заявити свою причетність до УГГ означало тут же бути заарештованим. Проте П. Розумний наважився саме на такий крок. 3 жовтня 1979 р. він вступив до УГГ, а 8 жовтня того ж року його заарештували у с. Пшеничному, до якого він знову повернувся на проживання. Привід для арешту КДБ вже мав.

За півроку до цієї події Петро Розумний їздив провідати Євгена Сверстюка, який відбував заслання в с. Богдарин у Бурятії. При поверненні в аеропорту Улан-Уде його затримала міліція, обшукала і в багажі виявила ножі – саморобний побутовий і мисливський, куплений у магазині в Богдарині. Рейс затримали, склали протокола про вилучення «холодної зброї». Справу тоді ж не порушили, тримали «компромат» в запасі, чекали більш слушної нагоди. Тепер же, після других відвідин Є. Сверстюка – запеклого дисидента, з точки зору КДБ, та вступу П. Розумного до УГГ, сфабрикували справу за зберігання та носіння холодної зброї. Утримували його в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровської області. Слідчий капітан міліції сказав братові Петра Павловича: «Ми його постараємося будь-якою ціною посадити. Не працює, роз’їжджає по всьому Союзу...»

21 грудня 1979 року Солонянський райсуд засудив дисидента до трьох років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину він не визнав, відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.

Покарання відбував у таборі 308/26 у м. Жовті Води на Дніпропетровщині. Після відбуття половини терміну його перевели на примусові роботи (так зване «умовно-дострокове звільнення») до м. Нікополя, потім знову до табору. Останній рік в’язень відбував «на хімії» в м. Бікін Хабаровського краю.

Звільнившись, Петро Розумний працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 року ще раз їздив на Далекий Схід – привіз із заслання відому правозахисницю Оксану Мешко, вже літню людину.

11 березня 1988 року Петро Розумний в числі дев’ятнадцяти членів УГГ, які були на волі, підписав «Звернення УГГ до української та світової громадськості» про відновлення її діяльності. Він – один із засновників і голова Дніпропетровської філії Української гельсінської спілки, член її Всеукраїнської Координаційної ради. У квітні 1990 на Установчому з’їзді УГС, де була створена Українська Республіканська партія, Петра Розумного обрали її секретарем у закордонних справах. З 1992 року він – регіональний секретар УРП і голова Дніпропетровської обласної організації партії. З 1994-го – голова Солонянської районної організації УРП (з 1997 року це – Республіканська Християнська партії), член Етичної комісії РХП. Ніколи не припиняв правозахисної діяльності, сьогодні бере активну участь у втіленні в життя земельної реформи на селі – приватизації земельних ділянок.

2006 року Указом Президента України П.П. Розумного нагороджено орденом «За мужність» І ступеня.
Помер Петро Розумний 20 березня 2013 року в Івано-Франківську, де був похований 22 березня неподалік Меморіалу «Дем΄янів лаз».