Кедрин Дмитрий Борисович

Дмитрий Борисович Кедрин (1907—1945) — известный русский поэт.

Родился Дмитрий Борисович на Богодуховском руднике в Донбассе, потом, до 1931 года, жил в Днепропетровске. В 1922—1924 годах учился в Екатеринославском техникуме железнодорожного транспорта, но работать пришел в редакцию комсомольской газеты «Грядущая смена». На ее страницах и опубликовал свои первые стихи.

В 1921 году вышел первый и единственный прижизненный сборник его стихов «Свидетели». Все другие произведения Д. Б. Кедрина увидели свет в периодике или были опубликованы в изданиях после его смерти. В Екатеринославе Д. Б. Кедрин возглавлял литературное объединение «Молодая кузница», издававшее одноименный журнал.

С 1931 года Д. Б. Кедрин жил в Москве, в Мытищах, где и создал свои лучшие произведения: «Кукла», «Поединок», «Зодчие» и другие. Он добровольцем вступил в Красную Армию, работал корреспондентом фронтовой газеты.

В литературном наследии Дмитрия Кедрина — стихи, поэмы, баллады, сказки, песни, драма в стихах, переводы из А. Мицкевича, М. Рыльского, П. Тычины.

---

Дмитро Кедрін з Катеринослава

Про відомого російського поета, нашого земляка Дмитра Кедріна, його біографію, творчість написано немало, його ім'я давно відоме читачеві, творами поета зачитуються, їх перекладають. У журналах «Кур'єр Крив басу» та «Бористен» неодноразово друкувались кедрінські вірші українською мовою, а 2006 року вийшла книга його лірики у перекладах Гаврила Прокопенка.

Дмитро Кедрін народився на Донеччині, потім його сім'я декілька років мешкала на Поділлі, а 1913 року переїхала до Катеринослава, де поет прожив до 1931 року, тобто майже половину свого життя. Він навчався в комерційному училищі, згодом у технікумі шляхів сполучення. Вірші почав писати з сімнадцяти років, спочатку підроблюючись під стиль модного і популярного Сергія Єсеніна. З 1924 року юнак став працювати у дніпропетровській комсомольській газеті «Грядущая смена» і скоро став її постійним співробітником. Додатком до неї виходив журнал «Молодая кузниц» - «Литературно-художественный и научно-популярний ежемесячный журнал творчества пролетарськой молодежи», тут вперше почали друкуватись його вірші. Засновником журналу, крім редколегії газети, була і літературна група «Молодая кузница», назва якої, власне, і стала назвою органу молодих літераторів. Його перше число побачило світ 4 лютого 1924 року, а вже у 6 номері був надрукований вірш Д. Кедріна «Я ушей», в наступному – «Бандит», обидва цілком витримані в Єсенінському стилі. В подвійному 9-10 номері, ювілейному, як зазначено на обкладинці, опубліковано уривок з його поеми «О Человеке». Тут же й невеличке фото самого автора - худенький юнак в окулярах і береті. Число журналу присвячене черговій річниці більшовицького жовтня, її керівникові Леніну і юний Д. Кедрін теж оспівує Ілліча.

Друкувались вірші юного поета і в інших місцевих виданнях - газеті «Звезла», журналах «Мартен», «Молодая кузница», а також харківських і московських журналах.

Гортаю підшивку журналу „Мартен" за 1926 рік. Це теж літературно-художній часопис дніпропетровської творчої молоді. І тут теж поезії Д. Кедріна: передрук вищезгадуваного уривку про Леніна, вірш «Стройка». Цікаві обидва журнали не тільки ранніми творами поета, в них постійно друкувались звіти про роботу літгрупи «Молода кузня», отже, можна прослідкувати за участю в її роботі юного Д. Кедріна.

Ідея організації молодих літераторів виникла наприкінці 1923 року, в січні наступного року літгрупа вже діяла. В її складі були на той час Гнат Мусієнко, Іван Правдін, Петро Звонкій, Григорій Бінкін, Михайло Сосновій, А. Вульман. Весною додались нові імена: Дмитро Кедрін, Анатолій Кудрейко-Зеленяк, Сергій Волотківський, інші.

У звіті «Молодой кузницы», надрукованому в «Мартені» членами літгрупи названо також Михайла Свєтлова, Михайла Голодного та Олександра Ясного, які «...вбившись у пір'я в «Молодой кунице», пурхнули до Москви, на велику дорогу, де їхні неабиякі таланти знайшли собі широке поле творчої роботи» («Мартен»- 1926.- № 12.- С. 16; пер. - І.Г.). І далі: «Услід за цією «зграйкою» цього літа рушила туди й інша - у складі обдарованих юнаків: Сосновіна, Кедріна і Кудрейка-Зеленяка. Незвичайна плодючість для Катеринослава!» (там же).

Відносно «плодючості». З усіх вищеназваних імен широко відомі М. Свєтлов та Д. Кедрін, менше - М. Голодний. А хто тепер знає Сосновіна чи Кудрейка-Зеленяка?

Уже перші вірші Д. Кедріна вигідно вирізнялись з усього, що друкувалось на сторінках згаданих часописів. Головною умовою друкування була ідеологічна витриманість творів. Вірші Д. Кедріна не піддавались критиці з цього боку, як, скажімо, непогані поезії А. Вульмана. Але й «ідеологічно витримані» твори - про Леніна, новий час, написані в пролетарському дусі, незрівнянно вищі від творінь багатьох початківців-сучасників Д. Кедріна.

До Москви поет дійсно переїхав, але вже пізніше - 1931 року з дружиною Людмилою, а до того жив-таки у нашому місті. У Москві Д. Кедрін працював літературним співробітником у заводській багатотиражці, багато друкувався, працював над перекладами. У 1940 році вийшла його перша книга віршів «Свидетели». 1943 року поет добровольцем пішов на фронт, працював військовим журналістом, нагороджений медалями. 18 вересня 1945 року Дмитро Кедрін трагічно загинув.

На початку 1967 року у Дніпропетровську на будинку залізничного технікуму, де колись навчався Дмитро Кедрін, відкрито меморіальну дошку на його честь. На відкриття приїжджала дружина поета Людмила Іванівна, котра усе своє життя поклала на те, щоб донести до читача ім'я та творчість свого чоловіка. Тоді ж вона подарувала обласній науковій бібліотеці книгу Д. Кедріна «Краса» і фотографії з сімейного архіву.

Дмитро Кедрін - російський поет, другу половину свого життя він прожив у Москві, життя своє і талант віддав Росії. Але й роки молодості, прожиті в Україні, залишили слід у його творчості. «Міст Катеринослава», «Дніпропетровськ», «Серце», «Пісня про пана», «Кров», «Дума», «Мати» - ці й інші поезії - спомин про Україну, про наше місто.