Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Чт, 21 листопада 2024
11:54

ПРО МІСТО

Іванов Леонід Лікаріонович

Народився 28 квітня 1877 р.
28 квітня 2007 р. виповнюється 130 років з Дня народження вченого-мінералога, дослідника природних багатств нашого краю, професора Гірничого інституту та університету, який близько 4-х десятків років жив і працював у Катеринославі-Дніпропетровську - Леоніда Лікаріоновича Іванова. Аби відразу підкреслити його роль у розвитку освіти і науки нашого краю, зазначимо, що він був одним із найактивніших організаторів Вищих жіночих курсів у Катеринославі, належав до першої когорти відкритого у 1918 р. Катеринославського університету, зібрав і передав до Інституту народної освіти (як незабаром став називатися університет) великий гербарій місцевої флори, який свідчив про нього як про знавця ботаніки. Це професор Л. Л. Іванов ще під час будівництва тунелю між майбутньою станцією Лоцманська та роз'їздом Зустрічний Мерефо-Хсрсонської залізниці, зробивши геологічні дослідження, попереджав будівельників про небезпеку оповзня в баші Тунельній, що підтвердилося як відразу ж після відкриття залізничного руху, так і в 1996 р. Якщо до цього додати, що він більше тридцяти років завідував геолого-мінералогічним музеєм Гірничого університету і дуже багато зробив для його експозиційного облаштування та поповнення і використання колекції мінералів, а також те, що був майстерним лектором, то цього буде досить для створення уявлення про вченого великого масштабу, людину високої культури, яка не виглядає тьмяно навіть на тлі цілої плеяди видатних вчених, які працювали у нашому місті першої третини XX століття.

Народився Л. Л. Іванов 15 (28) квітня 1877 р. в м. Осі Пермської губернії в сім'ї дрібного чиновника. Він рано втратив батька, після смерті якого з матір'ю жив у Пермі, де навчався у класичній гімназії на казенний кошт як відмінник навчання. У 1897 р. він вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, звідки згодом перевівся на такий же факультет Московського університету. Його вчителем став професор (згодом академік) В.І. Вернадський, який тоді керував лабораторією кристалографії та мінералогії. Разом зі співробітниками лабораторії, ще будучи студентом, Л.Л. Іванов щоліта займався геологічними роботами. Після закінчення університету він був обраний на посаду позаштатного асистента при кафедрі мінералогії, де проводив практичні заняття зі студентами з кристалографії та завідував Мінералогічним музеєм. Незабаром Л. Л. Іванов був обраний позаштатним лаборантом при кафедрі мінералогії та геології хімічного відділення Київського політехнічного інституту. Вже вдруге його життєвий шлях привів в Україну. Крім своїх прямих обов'язків, роботи зі студентами на практичних заняттях з кристалографії та мінералогії, а також завідувача мінералогічного музею, за сумісництвом він читав лекції на Вищих жіночих курсах та в Київській народній аудиторії. Так що цей досвід він використає вже у Катеринославі.

Через 5 років після закінчення університету Л.Л. Іванов здав магістерський іспит з мінералогії та геології. Восени 1908 р. він узяв участь у Всеросійському конкурсі, і Радою Катеринославського Вищого гірничого училища був обраний професором кафедри мінералогії. В КВГУ -Гірничому інституті, він працював до 1946 року, коли обірвалося його життя. В КВГУ він почав читати курс, який до свого від'їзду у 1908 р. для роботи в Томському технологічному інституті вів професор Аркадій Валерійович Лаврський, той вчений, котрий, будучи дослідником природи Катеринославщини, забезпечив природничий відділ солідного збірника Катеринославського наукового товариства, виданого до XIII Археологічного з'їзду в Катеринославі (1905 р.). Здається, від Лаврського професор Л.Л. Іванов перейняв не лише посаду, але й інші складові діяльності вченого -дослідження природних багатств краю, опікування мінералогічним музеєм, громадську активність.

Л Л. Іванов знав німецьку, французьку та англійську мови (до речі, у 20-х роках він успішно опанував українську мову), що дозволяло йому не тільки користуватися літературою зарубіжних авторів, але й бувати у відрядженнях з науковою метою за кордоном. Вперше там він перебував (у Австрії) в 1903 р. У 1909 р. рада КВГУ надала йому відрядження до Німеччини з метою ознайомлення з родовищами корисних копалин, викладанням мінералогії та діяльністю музеїв у гірничих школах Гарцу та Саксонії. У тому ж році два місяці він перебував у Швейцарії з науковою метою, ї в тому ж 1909 р. він був на З'їзді дослідників природи та лікарів у Москві.

Наукові інтереси Л.Л. Іванова з вивчення мінералів охоплюють 5 географічних регіонів: Кавказ, Нову Землю, Волинь, Катеринославщину (Дніпропетровщину) і Донбас. Про це свідчать його опубліковані праці та експедиції. В даному випадку нас більше цікавить його дослідницька діяльність у нашому краї, зокрема як вченого, який зробив помітний внесок у розвиток практичної інженерної геології.

Восени 1913 р. на запрошення Управління спорудження залізничної лінії Мерефа-Херсон він здійснив геологічні дослідження на місці проектованого біля Катеринослава тунелю між станцією Лоцманська і роз'їздом Зустрічний, а також залізничними мостами цієї дороги через Дніпро і Мокру Суру. Про небезпеку виникнення оповзня в балці Тунельній при влаштуванні північної передпорі альної виїмки тунелю він писав: „Це, на мій погляд, найбільш слабке місце тунелю, оскільки вся товща дилювіальних суглинків, просякнутих в своїй нижній частині водою, може легко сповзати по також просякнутій водою рівній і слизькій поверхні різноманітних глин, утворюючи могутні оповзні, яким сприяє ще й здатність лесу сколюватися вертикальними стінами". Прогноз вченого відразу підтвердився після відкриття руху по залізниці. Тоді на схилі північної передпортальної виїмки тунелю трапився оповзень, стабілізація якого забрала багато зусиль та матеріальних затрат. Це підтвердила і подія відносно недалека від нас у часі, коли у 1996 р. на житловому масиві Тополя внаслідок оповзня пірнули під землю висотний житловий будинок, дитячий садочок та інші об'єкти.

Л.Л. Іванов був знаним спеціалістом з оповзнів. У 1916 р. він брав участь у роботі Особливої технічної комісії для боротьбі з оповзнями у Києві, 1922 - 1924 рр. консультував у технічній комісії при управлінні Мерефо-Херсонської залізниці з питань консервації і оповзнів тунелю. В дореволюційний час він отримав нагороди і орден Св. Анни 111 ступеню та медаль до 300-річчя династії Романових.

Професор Л.Л. Іванов, крім науково-педагогічної роботи в КВГУ-Гірничому інституті, багато часу віддавав популяризації в масах геолого-мінералогічних знань. Він читав лекції на літніх курсах народних вчителів губернії, лекції в Народній аудиторії ім. Караваєва в Катеринославі. В 1913 р. Л. Л. Іванов увійшов до Оргкомітету підготовки відкриття у Катеринославі Вищих жіночих курсів, а коли це сталося у 1916 р., обійняв там (за сумісництвом) посаду професора мінералогії. Коли ж внаслідок складних організаційних трансформацій у 1918 р. виник університет, він був обраний на ту ж посаду, працюючи там і в період перетворення університету в Інститут народної освіти.

У 1933 р., після відновлення Дніпропетровського державного університету, Л. Л. Іванов став завідувачем кафедри мінералогії, продовжуючи працювати в Гірничому інституті. Вже у радянський час він часто читав лекції по мінералогії і геології у робітничих курсах, вів спецкурси для школярів і дорослих в геолого-мінералогічному музеї Гірничого інституту.

Леонід Лікаріонович в 20-30-і роки в дусі часу входив до різних товариств, вів активну громадську діяльність, у 1928-1930 роках був навіть членом Дніпропетровської міської ради.

Коли у 1922 р. в Катеринославі виникла науково-дослідна кафедра геології як структура Української академії наук, професор Л.Л. Іванов став керівником секції мінералогії. В 20-і роки відбувалися дуже активні наукові геологічні дослідження, ім'я Л.Л. Іванова в різних звітах про них зустрічається досить часто. Він досліджував графітові та марганцеві родовища Катеринославської губернії. В кінці 1924 - на початку 1925 рр. в Харкові відбувся З'їзд з вивчення продуктивних сил України, де Іванов виступив з доповіддю про радіоактивні мінерали України. В Маріупольському окрузі спочатку з власної ініціативи, а потім - за дорученням уряду СРСР він досліджував нефелінові породи, котрі використовуються у виробництві скла.

Л.Л. Іванов був відомим вченим, що засвідчує і його членство в Російському Мінералогічному товаристві (Ленінград) та Німецькому мінералогічному товаристві (Берлін). На І Всесоюзному з'їзді мінералогів у 1927 р. в Ленінграді він входив до Президії з'їзду, а це свідчить про його авторитет у науковому світі.

Окремо зазначимо роботу Л. Л. Іванова зі студентами. У 1922 р. він заснував студентський геолого-мінералогічний гурток у Гірничому інституті і багато років керував ним. Базою діяльності гуртка був керований ним же Геолого-мінералогічний музей, у якому були зібрані, вдало і ефектно експоновані зразки різних мінералів, муляжі великих рідкісних самородків золота і платини, уральські самоцвіти, глиба полірованого малахіту, велетенські кристали гірського кришталю, великі й неймовірно красиві жеоди з друзами фіолетового аметисту та багато інших зразків мінералів. За спогадами, відвідування музею завжди залишало глибоке враження навіть у людей, зовсім не знайомих з мінералогією, а також сприяло пробудженню інтересу до цієї науки у студентів.

Професор Л. Л. Іванов, будучи людиною похилого віку і людиною дуже хворобливою, не зміг подолати важкі обставини, що перешкоджали його евакуації з Дніпропетровська у 1941 р., і залишився в окупованому німецькими фашистами місті. Хоча формально він числився завідувачем кафедри мінералогії створеного у 1942 р. на базі кількох технічних вузів Політехнічного інституту, але фактично в його діяльності навіть занадто чисельні у післявоєнний час відповідні органи не змогли знайти дискредитуючих його фактів. Більше того, він зміг врятувати геолого-мінералогічний музей та цінні книги з мінералогії.

Навчальний посібник Л.Л. Іванова «Определитель минералов», яким спочатку користувалися лише студенти Гірничого інституту й університету, був згодом перевиданий Державним видавництвом України, а також виданий у Москві як навчальний посібник для студентів геологічного профілю вищих навчальних закладів СРСР.

Професор Л .Л. Іванов, як це видно зі спогадів про нього, був прекрасним лектором, внаслідок його майстерного читання лекцій «суху дисципліну» студенти успішно освоювали і добре здавали іспити.

Л.Л. Іванов помер 30 червня 1946 р. на 70-му році життя.
copyright © gorod.dp.ua
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.

Про проект :: Реклама на сайті