Люди Дніпра: дружина «Батька запорізького козацтва» Серафима Дмитрівна Яворницька

Сьогодні, 10 травня, виповнюється 80 років від дня смерті дружини нашого славнозвісного історика, письменника, археолога, вченого, професора, академіка Дмитра Івановича Яворницького.

І якщо про життя, дослідження та досягнення Дмитра Івановича написані томи книг і безліч статей та монографій, то про життя його дружини відомо не так багато. Вона завжди залишалася у тіні свого знаменитого чоловіка.

Тоді ще новий будинок (сьогодні – це пам'ятка історії та архітектури, Будинок-музей Яворницького на площі Шевченка, 5) Дмитро Яворницький привів молоду дружину Серафиму 1918 року. І прожив із нею 22 роки, до своєї смерті.

Згідно з заповітом Дмитра Яворницького, після його смерті у 1940 році будинок став власністю його дружини – до 1961 року тут жили також дві її сестри.

Серафима Дмитрівна сама звернулася до влади із проханням створити у будинку музей – і на початку 1941 року таке рішення було ухвалено. Однак його реалізації стала на заваді війна, під час якої будинок дуже суттєво постраждав: снаряди пошкодили кухню, мезонін, ганок, зруйнували веранду… А відступаючи, німці винесли з дому багато цінних речей: меблі, картини.

Сьогодні виповнюється 80 років від дня смерті Серафими Дмитрівни. На жаль, свою смерть їй не було зустріти в будинку, який став для неї рідним.

Спогадами Серафими Дмитрівни Яворницької про часи окупації Дніпропетровська поділилися на сторінці Садиба Дмитра Яворницького:

«Під час окупації , в 1942 році дружину Д.І. Яворницького німці виселили з будинку. На паркані почепили оголошення, що будинок конфіскується німецьким урядом.

В своєму щоденнику Серафима Дмитрівна в цей час написала:

"13 квітня 1942 р.

Нічого не знаємо, де будемо жити, невідомість змушує страждати більше, ніж треба. Варя (сестра) приносить з залу розбиті рами без картин, а картини взято. …

Німці змусили звільнити приміщення музею під квартиру штадт-комісара. Звільняють. Приходять німці і або залишають, або забирають експонати, придатні для прикрашання квартир комісарів. Вивезли вже дві люстри, дзеркала епохи Каттерини ІІ, знамениті дубові різьблені буфети Мізка з фігурами на євангельські теми, величезний дубовий столовий стіл, шафочку буль…

Після відходу з життя Дмитра Івановича відходить і його музей, пішов словник і рукописи, весь фольклорний матеріал разом з розгоромом Академії наук, куди я передала в 1940 р. в грудні усе це. Відходить його будинок. На могилі немає хреста або пам`ятника. Відпадає табличка. У поета сказано, що «річка часу в своїй течії відносить всі справи людей», а тут одразу, раптово – і все.

Де ж ви, українці; щирі сини ненькі України, чому ж ніхто з вас не поцікавиться таким розгромом національної спадщини?..."

"19 квітня 1942 р.

Напевне, останнє в нашому домі, в нашому садку. Сяючий день. Укладаємо речі і плачемо. А їх, речей – і сліз – багато. Скільки книжок, усю учбову бібліотеку, всі рукописи та інші матеріали вивезли в грудні 40-го року в Академію Наук, а книг ще сила-силенна, зв`язуємо, укладаємо в ящики, кошики. Як вивезти все це? Транспорту немає. Приватні власники беруть по 300-400 карбованів за підводу, а у нас немає грошей, все вивезли більшовики. Якось-то воно буде!

Був Коля (учень та помічник Д.І. Яворницького Микола Костюк – автор спогадів про вченого) допомагав і розповідав з газетної статті «Подорож до Києва», яку ми ще не читали, що більшовики вивезли з собою частину бібліотеки АН, а решту – спалили. Пропало все: і весь фольклор, і всі невидані рукописи Дмитра Івановича."

"21 квітня 1942.

І скільки страждань, починаючи з Йова, переживають люди за своє недовге життя. Тепер вишукані страждання. Хіба можна так терпіти від нищення, як терплять люди від того, що 50 років працював, скільки це коштувало здоров`я, катаракти на обох очах у Дмитра Івановича. Порівняно ще в нестарому віці малокров`я, писав буквально до мозолів на пальцях. Здавалася ця справа такою важливою, що все треба кинути під ноги цій справі. І раптом попалили……

Хай буде воля Твоя!.."

...Серафима Дмитрівна померла під час окупації, вже не повернувшись до будинку 10 травня 1943 року».