Новые топонимы Днепра: Василий Кук – последний командир УПА

Одна из улиц нашего города носит имя Василия Кука – человека героической судьбы, жизнь которого была тесно связана с нашим городом.

Вчера, 11 января, исполнилось 111 лет со дня рождения Василия Кука, в честь которого была переименована и одна из улиц нашего города. Раньше эта улица в поселке Мирный носила имя Дыбенко.

О жизни Василия Кука напомнил один из активных участников топонимической реформы в Днепре Сергей Волынец:

«ВАСИЛЬ КУК – КЕРІВНИК ОУН У ДНІПРІ.

Виповнилось 111 років від дня народження Василя Кука, останнього головнокомандувача УПА.

Згадуючи історію його боротьби, варто також пригадати її “дніпровський” період. Він тривав з весни 1942 року до осені 1943 року, коли Василь Кук очолював у Дніпрі крайовий провід ОУН на Південно-східних українських землях.

Про цей період досі відомо не дуже багато.

Ось лише кілька фактів.

Василь Кук прибув на терени Дніпропетровської області наприкінці травня 1942 року. Поїхати на Схід України він зголосився сам – прагнув активізувати роботу націоналістичного підпілля, всупереч зневірі багатьох оунівців зробити щось на цих землях через німецькі репресії та “несприйняття населенням націоналізму”.

Куку безпосередньо підпорядковувалась організаційна сітка ОУН південних областей України, Донбасу, Криму, Кубані, Одеси та Придністровських земель, окупованих румунськими військами.

Більшу частину часу Василь Кук перебував у Дніпрі. До сьогодні збереглися будинки та квартири, де він мешкав. Зокрема, квартира №13 в будинку по вулиці Михайла Грушевського, 13.

Фактично діяльність ОУН на Південно-східних землях поділялась на два етапи – “до” і “після” прибуття Кука до Дніпра.

Під його керівництвом місцеве підпілля перетворилось на одну з кращих структур на Сході Україні. Це був час стрімкої організаційної розбудови, творення десятків нових осередків націоналістичного підпілля в усіх районах генерал-комісаріату Дніпропетровськ, у тому числі у невеликих селах. Було створено десятки конспіративних квартир, кілька типографій, де друкувалися багатотисячні тиражі листівок, налагоджено виготовлення фальшивих документів тощо. Члени та симпатики ОУН опинилися серед службовців окупаційної адміністрації та у каральних органах, що допомагало оунівцям рятуватися від арештів.

Літо – осінь 1942 року ознаменувались сплеском активності місцевої Служби безпеки ОУН – з таборів звільнялися ув'язнені оунівці, проводилися операції зі знищення колаборантів з числа поліцаїв, працівників та агентів СД, службовців управ, які брали участь в антиукраїнських акціях.

За спогадами Василя Кука, з радянським підпіллям у Дніпрі оунівці не співпрацювали, а лише підтримували обмежені контакти, щоб отримувати інформацію. У той час, коли радянське підпілля більше займалося терористичними акціями проти німців, оунівці зосереджувалися на пропаганді.

У цей період значно посилилась антинімецька пропаганда та агітаційна робота за створення Української Соборної Самостійної Держави. Завдяки проведенню агітаційної, виховної та просвітянської роботи, відчутно зросли симпатії до ОУН з боку місцевого населення.

До організації, крім членів похідних груп з Галичини, долучилась місцева молодь, у тому числі колишні комсомольці. Одна з місцевих дівчат, колишня комсорг Дніпровського університету Уляна Крюченко, згодом стане дружиною Василя Кука.

Загалом, за інформацією з підпільних звітів ОУН, кількість учасників націоналістичного підпілля на Дніпропетровщині, разом із “організованими” симпатиками, на літо 1943 року становила 5 тисяч осіб.

Враховуючи досвід роботи на Сході та Півдні України, у 1943 році Василь Кук створив у Дніпрі групу, покликану розробити проєкт нової Програми ОУН. Стояло завдання переосмислити деякі її положення, що не сприймалися місцевим населенням. Результатом цієї роботи була лібералізація націоналістичної доктрини та демократизація Програми ОУН.

Василь Кук покинув Дніпро останнім з оунівців у жовтні 1943 року, перед самим приходом радянських військ. З його від'їздом діяльність організованого націоналістичного підпілля на Південно-східних українських землях поступово припинилась.

Проте Дніпро досі пам'ятає. На честь Василя Кука було названо одну з вулиць міста».