Законопроект про відеонагляд: як та за ким буде стежити державна система моніторингу

Депутати подали до Верховної Ради законопроєкт про систему відеоспостереження – Єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки. За рамковим документом вона здійснює нагляд за дітьми та дорослими, публічними місцями та об'єктами критичної інфраструктури, речами та транспортними засобами. Як працюватиме всеукраїнський відеонагляд, розбирався "Ми – Україна".

Що відомо про наявну систему відеомоніторингу?

"Ми хочемо поєднати в єдину інтеграційну систему всі камери відеонагляду в державі", - казав влітку 2023 року голова Нацполіції Іван Вигівський.

На початку 2024 року прем'єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що в Україні єдина платформа відеоспостереження створюється. Станом на початок січня до неї інтегрували 8 тисяч відеокамер, а доєднати треба загалом близько 50 тис.

"Ми змінюємо стандарти безпеки в цивільному житті. Це потреба воєнного часу, яка збережеться і після завершення війни", - додав Шмигаль.

Заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко деталізував: платформу створили на базі Нацполіції, але її функціонал треба розширити. Верхній рівень системи має бути за МВС, а до платформи підключають камери на дорогах, у містах, у системі "Безпечне місто" (система міського відеонагляду).

Тобто державне відеоспостереження існує де-факто, але його мають зафіксувати на рівні законодавства. Тож депутати разом із МВС розробили та подали законопроєкт щодо Єдиної системи відеомоніторингу стану публічної безпеки.

Що в законопроєкті про відеонагляд?

В єдину систему за законопроєктом входять окремі системи відеомоніторингу:

• органів держвлади;
• органів місцевого самоврядування;
• відомств;
• підприємств, організацій, установ будь-якої форми власності та фізосіб, якщо фіксують ситуацію у публічних місцях (території будь-якої форми власності, які є у загальному користуванні постійно або тимчасово).

Єдина система відеомоніторингу безпеки трирівнева:

• центральна, яка є частиною вже існуючої інформаційної системи МВС. Її власником і розпорядником є держава в особі МВС. Адмініструвати систему центрального рівня буде держустанова, яку визначить МВС. Центральна система інтегрується з системами двох інших рівнів;
• регіональна , яка створюються обласними держадміністраціями, а також Київською та Севастопольською міськими адміністраціями. Вони є і власникам, і розпорядниками на цьому рівні. Регіональний відеомоніторинг передає дані на центральний рівень, а також збирає дані місцевого рівня;
• місцева , яка створюється органами місцевого самоврядування (тергромади, райради, сільські, селищні та міські ради). Саме органи місцевого самоврядування мають визначати власників та розпорядників систем цього рівня. Передачу даних ця ланка забезпечує і на регіональний, і на центральний рівень.

Положення про центральний рівень системи єдиного моніторингу прописше МВС, а порядок роботи та структуру на регіональному та місцевому рівні – відповідні органи влади на підставі встановлених Кабміном вимог.

Загалом система аналізує дані від засобів, приладів, пристроїв, які до неї під'єднані, та виявляє "інциденти". Інцидент – це інформація від складових системи та створене у ній повідомлення про певну подію, предмет, особу чи транспортний засіб.

Що саме вважати важливими для системи інцидентами, можна зрозуміти з мети державного регулювання безпеки через відеомоніторинг. І проєктом вона окреслена дуже широко:

• забезпечення безпеки: публічної, національної, державної;
• комунікаційна платформа для оцінки стану публічної безпеки;
• розробка стандартів до засобів, які реагують та попереджають загрози безпеці, та розробка інструментів для оптимізації системи;
• інформаційний обмін про безпеку між учасниками системи з урахуванням їхніх прав доступу до неї;
• побудова і розвиток ситуаційного аналізу;
• запобігання правопорушенням, їх виявлення та припинення;
• встановлення та розшук осіб;
• запобігання дитячій безпритульності та злочинності серед дітей;
• безпека на транспорті, дотримання ПДР, правомірність експлуатації транспортних засобів;
• попередження ДТП, аварій, пожеж, надзвичайних ситуацій, катастроф, стихійних лих;
• охорона певних об'єктів (підвищеної небезпеки та критичної інфраструктури);
• прикордонний контроль та пропуск через кордон і на ТОТ ТЗ та вантажів;
• охорона природи;
• безпека у навчальних закладах;
• збереження майна будь-якої форми власності;
• усунення загроз життю та здоров'ю, невідкладна допомога людям.

Це невичерпний перелік. Виходячи з нього, до загальної державної системи відеонагляду підключатимуть камери майже будь-де.

До того ж і об'єкти відеомоніторингу, тобто за ким і за чим наглядатиме система, у проєкті наведені хоч і вичерпним переліком, але теж широким:

• інформаційні об'єкти, до яких належать фізособи, відеомоніторинг яких – в інтересах національної та публічної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також транспортні засоби;
• публічні місця;
• об'єкти критичної, соціальної, економічної, житлово-комунальної, транспортної, інженерної та іншої інфраструктури, а саме: парки, рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;
• пам'ятки культурної та історичної спадщини;
• вулиці, дороги, провулки, пішохідні та велосипедні доріжки;
• автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів;
• інші території загального користування;
• об'єкти міської інфраструктури (соціальні, інженерні та транспортні);
• засоби організації дорожнього руху;
• будівлі, споруди, в яких розташовані органи державної влади або органи місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної, комунальної форми власності;
• території, будівлі, споруди закладів освіти, охорони здоров'я та приміщення в них;
• об'єкти підвищеної небезпеки;
• речі і предмети.

Як спостерігатимуть за людьми і транспортними засобами?

За проєктом на вході у зону використання техзасобів системи має бути попередження. Попереджати про нагляд можна додаткову у звуковому оголошенні, якщо в цьому місці оголошення практикують.

Система відеомоніторингу буде у взаємодії із такими реєстрами та базами даних:

• Єдиний державний демографічний реєстр;
• Єдина інформаційно-аналітична система управління міграційними процесами;
• Національна система біометричної верифікації та ідентифікації громадян, іноземців та осіб без громадянства;
• Єдиний держреєстр транспортних засобів;
• Єдиний держреєстр фізосіб-платників податків.

Як ідентифікують людину? За набором біометричних даних та інформації про особу:

• ім'я;
• стать;
• дані про місце проживання чи перебування;
• дата і місце народження;
• відомості про громадянство, відцифрований образ обличчя;
• податковий номер.

Як ідентифікують автівку? На підставі відомостей про ТЗ:

• марка;
• модель;
• колір;
• рік випуску;
• номерний знак;
• інформація про власника (ПІБ, дата народження, найменування чи код юрособи);
• адреса реєстрації фізособи чи адреса місцезнаходження юрособи.

Відцифрований образ обличчя людини, а також дані про ТЗ можуть зберігатися тільки у системі відеомоніторингу центрального рівня. Максимальний строк зберігання таких даних – 15 років, але загалом "протягом строку, необхідного для досягнення цілей обробки".

Який доступ до даних? Загальний порядок доступу має затвердити Кабмін. За проєктом користувачі – це уповноважені особи сил безпеки та оборони, органів держвлади та органів місцевого самоврядування. Також кожна особа, якщо її персональні дані потрапили у систему відеомоніторингу, зможе:

• дізнатися про дані щодо себе;
• внести зміни до даних;
• захищати свої права, якщо запит про дані чи про їхні виправлення не задовольняють;
• отримати безоплатну довідку про внесення до системи інформації про себе.

Що із безпекою?

Питання безпеки даних з огляду на глобальний підхід до відеомоніторингу постає дуже гостро і у різних вимірах. Тимченко пояснив, що на такому рівні не використовують софт агресора та його союзників.

"Нещодавно була низка журналістських розслідувань з приводу того, що були встановлені та використовувалися в деяких містах камери відеоспостереження, на яких використовувався програмний продукт країни-агресора. Саме цим законопроєктом передбачаються технічні вимоги до камер відеоспостереження, до систем відеомоніторингу. Це те, чого не вистачало для того, щоб цей процес був унормований і щоб порядок був єдиний для всіх, хто використовує камери відеомоніторингу не тільки для фіксації, а також для подальшого використання такої інформації", - пояснив Леонід Тимченко.

Заступник міністра внутрішніх справ запевнив, що користувачі загальної системи визначені і попереджені про відповідальність (від дисциплінарної до кримінальної) за розповсюдження інформації.

Щодо використання даних з системи відеомоніторингу ворогом, то ризики завжди і для усіх є в разі кібератак і зламів хакерами.

Не передбачено, що до системи буде якийсь загальний доступ онлайн, і побоювання щодо демонстрації в режимі реального часу широкому колу глядачів, наприклад, роботи ППО тут недоречні.

До строків дії воєнного стану законопроєкт про систему спостереження не прив'язаний. У нинішній редакції він має набрати чинності наступного дня після опублікування. Але у ньому є бланкетні норми: щодо доступу, порядку передачі та зберігання інформації в умовах війни проєкт відсилає до закону про правовий режим воєнного стану. Цим законом (п. 8, ч.6, ст. 15) передбачено, що голова військової адміністрації видає накази тієї ж юридичної сили, що й накази місцевих рад. Тобто може заборонити роботу камер у тій чи іншій адміністративно-територіальній одиниці.

"На вимогу сил безпеки та сил оборони розміщення технічних засобів, приладів, пристроїв може бути тимчасово або постійно обмежено", - окремо прописують законопроєкті.

Також навіть у мирний час є обмеження за законом про держтаємницю на оприлюднення або поширення секретної інформації. Повний її перелік є у ст. 8 профільного закону. Нагадаємо, що це, зокрема, інформація про дислокацію військ, застосування систем озброєння, особовий склад, спроможності ЗСУ, можливості населених пунктів, регіонів та об'єктів щодо евакуації та забезпечення життєдіяльності.

Із безпекою персональних даних громадян у глобальній системі відеомоніторингу за проєктом питань більше, ніж відповідей. У ньому зазначають, що захист даних має відповідати:

• Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних;
• Додатковому протоколу до цієї Конвенції стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних;
• Регламенту захисту персональних даних ЄС – General Data Protection Regulation;
• законодавству у сфері захисту інформації, а це ціла низка законів: про інформацію, про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних система, про держтаємницю, про захист персональних даних, про доступ до публічної інформації, про нацбезпеку України, про основні засади кібербезпеки.

Проте нормативку із деталями та нюансами мають розробити МВС та Кабмін.

Заступник директора Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай вказав , що є прихильником цифрових технологій, але у системі бачить перекіс в балансі права на приватність і безпеки.

"Що б я дуже хотів почути, що ці камери: не з вбудованим ШІ а-ля Hikvision; і взагалі не є китайськими; що доступ до них жорстко обмежений; що кожен запит на відео протоколюється, тобто видно хто, що і коли дивився; що система безпеки збереження інформації на гіпервисокому рівні; що несанкціоноване використання такого відео має бути втричі обтяжуючим склад злочину для шантажу, правоохоронців і т.п., зокрема як обтяжуюча обставина для 182 ККУ (порушення недоторканності приватності життя, - авт.); строк зберігання відео; як саме захищається відео від підробок", - зазначив Розкладай, - А ще тут постає питання належного незалежного органу в системі доступу до публічної інформації і захисту персональних даних. Бо інакше – це Китай".

Хто найбільше спостерігає за своїми громадянами?

Єдина система відеомоніторингу в тому вигляді, яка існує зараз та якою буде за законопроєктом – це відеоспостереження, якщо простим словом, або система замкненого телебачення – Closed-circuit television (CCTV). Китай у цій сфері – попереду усієї планети. Але оскільки справу маємо із Піднебесною, дані щодо реальної кількості камер там різняться: від 200 млн за консервативними оцінками до 626 млн за орієнтовними прогнозними на усю країну. Враховуючи такий діапазон та населення, на 1000 осіб в Китаї припадає від 143,6 до 439 камер.

Оскільки Китай в авангарді відеоспостереження за кількістю камер, не дивно, що він перший і серед постачальників обладнання. Найпопулярніший бренд у Китаї та у світі – Hikvision. З 2019 р. з міркувань безпеки уряд США спочатку заборонив цій компанії укладати контракти з федеральним урядом, а згодом вніс до списку обмежень щодо торгівлі через стеження за релігійними та етнічними меншинами. Протягом кількох років компанію банили уряди Великої Британії, Індії, Нової Зеландії, Австралії, Південної Кореї.

З червня минулого року Hikvision та другий за обсягом виробник систем відеоспостереження у світі – китайська компанія Dahua Technology за рішенням НАЗК у переліку міжнародних спонсорів війни за співпрацю із росією.

"Китайські міста охоплені найбільшою кількістю камер відеоспостереження у світі. Поліцейські служби інтенсивно використовують розпізнавання обличь для моніторингу поведінки людей, пов'язують цифрову ідентичність людей із їхніми фізичними рухами за допомогою спеціальних пристроїв, а також збирають ДНК, відбитки голосу та сканування райдужної оболонки ока у великі бази даних. Тривають зусилля щодо централізації та кращого аналізу всіх зібраних даних", - констатували у своєму дослідженні відеоспостереження у КНР експерти Австралійського інституту стратегічної політики .

CCTV у Китаї – частина загальної системи соціального кредиту, яка реалізується протягом останніх 15 років і досі не сформована повністю. Проте завдяки нагляду, плюс даним з податкової, роботи, начальних закладів, від правоохоронців та держструктур, населення отримує бали та його групують у списки благонадійних та неблагонадійних. Благонадійні можуть розраховувати на певні бонуси, наприклад, знижку на комуналку чи при працевлаштуванні. Неблагонадійним можуть встановити певні заборони чи обмеження, наприклад, щодо швидкості інтернету, можливості заселитися в готель, користуватися транспортом.

За оцінками дослідників Comparitech, ресурсу, що спеціалізується на кібербезпеці та конфіденційності в Інтернеті, усі топ-10 міст за кількістю камер спостереження саме у Китаї. Тому якщо й наводити першу десятку мегаполісів із найбільшою мережею камер CCTV, то з урахуванням цього. Дослідження базуються на неконсервативних даних, згідно із якими у Китаї 626 млн камер.

10 міст із найбільшою кількістю камер:

• міста Китаю — 626 млн камер або 439,07 камер на 1000 осіб;
• Гайдарабад, Індія — 900 000 камер або 83,32 камери на 1000 осіб;
• Індаур, Індія – 200 000 камер або 60,57 камер на 1000 осіб;
• Делі, Індія — 449 934 камери або 19,96 камер на 1000 осіб;
• Сінгапур— 109 072 камери або 17,94 камери на 1000 осіб;
• москва, росія — 214 000 камер або 16,88 камер на 1000 осіб;
• Багдад, Ірак — 120 000 камер або 15,56 камер на 1000 осіб;
• Сеул, Південна Корея — 144 513 камер або 14,47 камер на 1000 осіб;
• санкт-петербург, росія — 75 000 камер або 13,49 камери на 1000 осіб;
• Лондон, Велика Британія — 127 423 камери або 13,21 камери на 1000 осіб.

Україна із 50 тис. камер, які хочуть підключити до системи, за обсягами обійде хіба що окремі європейські міста, а не держави в цілому. У Римі 15,5 тис. камер, у Берліні 27,6 тис., у Барселоні 13,7 тис., у Парижі 45,3 тис., у Мадриді 28,3 тис.