|«« | «« | »» | »»| |
Міський сайт продовжує розповіді про видатних історичних особистостей нашого міста.
Багато нарисів ми присвятили біографіям видатних архітекторів та художників.
Сьогодні ми хочемо розповісти про життя та творчі здобутки одного з найталановитіших наших земляків – художника Георгія Чернявського.
Привід зрозумілий – 20 квітня виповнилося рівно 100 років з дня народження митця.
Про його долю та творчість нам розповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.
«Георгій Георгійович Чернявський народився 20 квітня 1924 року в Катеринославі, в сім’ї робітника, - розповідає Максим Кавун. - Його доля була тісно пов’язана з епохою, коли у 1920-х роках активно розвивалися нові напрями мистецтва, ставилися творчі експерименти, активно розвивалася мистецька освіта. Потяг до малювання та мистецькі здібності проявилися ще в ранньому дитинстві. Закінчивши школу, Георгій вступив до Дніпропетровського художнього училища.
У процес становлення молодого художника втрутилася війна. Не закінчивши училище, він пішов на фронт, із серпня 1942 р. - у діючій армії. Спочатку був добровольцем у винищувальному батальйоні, згодом брав участь у боях на Другому Прибалтійському та Білоруському фронтах уже як офіцер бронетанкових військ. На щастя, залишився живий, достойно пройшов воєнні тяготи, отримав звання гвардії лейтенанта. Задовго до творчих нагород, Георгій отримав низку бойових – ордени Червоної зірки, Вітчизняної війни I та II ступеня, а також медалі.
Багато молодих людей через війну вибирали інші шляхи. Але Георгій залишився вірним покликанню. Він повернувся до рідного міста, й закінчив художнє училище, отримавши серйозну фахову підготовку. Вчителями його стали відомі художники Микола Погрібняк та Михайло Панін. Дипломною роботою стала картина якраз на тему війни «Переправа через Дніпро військ Третього Українського фронту в районі м. Дніпропетровська».
Цікаво, що й на цьому етапі молодий живописець не став зупинятися. Георгій Чернявський вступив до Київського художнього інституту, який закінчив із відзнакою у 1955 році. Вчителями його там стали відомі живописці Карло Трохименко Михайло Іванов, Ілля Штільман. Дипломною роботою стала картина «На Січ», з сюжетом із української історії козацького періоду.
Цікаво, що в студентські роки Георгій Чернявський проявив себе саме як майстер українського пейзажу, в його картинах ще майже не відчувається впливу тодішніх ідеологічних нашарувань. У студентський період були виконані такі картини, як «Заповідник у Каневі», «Річка Рось», «Збирання ромашки», і вже згадана дипломна картина «На Січ».
Після закінчення художнього інституту, художник продовжив інтерес до теми української історії XVII-XVIII сторіч, до козацької тематики. Його, зокрема, зацікавили історичні місця в районі впадіння річки Самари в Дніпро. Саме тут, у Нижньому Присамар’ї, у XVI-XVII століттях розташовувалися «уходи» запорозьких козаків, а згодом відоме козацьке містечко Самар.
Надихнувшись цією темою, Георгій Чернявський створює картину «В дозорі», яка відтворює важливий момент військової та повсякденної історії запорозького козацтва. Ця картина зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького, й займає особливе місце в 2-му залі, присвяченому історії краю козацької доби.
Цікава обставина – отримавши освіту в Києві, художник не залишився працювати в столиці, а повернувся у рідний Дніпропетровськ. Надалі він працював викладачем живопису та директором своєї alma mater – Дніпропетровського державного художнього училища (у 1955–1964 роках).
Доля виявилася доброзичливою до Георгія Чернявського і в творчому, і в кар’єрному сенсі. Він дуже швидко висунувся на одну з перших ролей у тогочасній дніпропетровській організації Спілки художників Української РСР. У 1957 році він став головою обласної організації.
З 1950-х років Георгій Чернявський брав участь у багатьох художніх виставках. Перша персональна виставка відбулась у Дніпропетровську у 1959 році. Великим проривом стала Київська виставка 1962 року. В ній брали участь три молоді дніпропетровські художники – Михайло Кокін, Микола Родзін, Георгій Чернявський. Їх імена у подальшому стали символом окремого покоління місцевих митців. Персональні виставки Георгія Чернявського відбулися у Дніпропетровську в 1958, 1967, 1970 роках та Києві у 1960, 1970 роках.
На жаль, у радянський період творча затребуваність митця була тісно пов’язана з його місцем у системі. Чернявський вдало вирішив цю проблему. Він сформував себе як майстер пейзажу. Але навіть у цій царині неможливо було абстрагуватися від ідеологічних віянь. Саме тому на три десятиліття художник обрав поєднання ліричного та індустріального пейзажу. Це дозволяло якраз спокійно й гармонійно направляти творчу енергію.
В каталозі виставки 1967 року стверджувалося так:
«Очима художника сьогоднішнього дня Чернявський показує природу України в пейзажному жанрі, доносить до глядача пафос життєствердження, почуття свого захоплення природою і, головне, працею людини..Однак головну увагу в роботі над пейзажною картиною Чернявський приділяє написанню етюдів. В його майстерні знаходяться сотні етюдів, вони вражають не лише своєю кількістю, а й різноманітністю відбитих мотивів та багатством технічних прийомів…
«Писання етюдів – говорить Георгій Георгійович Чернявський, – займає у мене більшу частину творчого часу, бо етюди і начерки є першою і необхідною часткою роботи над картиною».
Перу майстра належать серії картин: «Індустріальна Дніпропетровщина» (1955–1970); «На землі Криворізькій» (1965); «Марганець» (1967); «Залізна руда» (1969); «У кар'єрах Кривбасу» (1970—1971); «Широка страна моя родная» (1974) – присвячена 50-річчю створення СРСР, «Будується 9-а Криворізька» (1974–1976), картини «Петрівка» (1969), «Після дощу (Дніпродзержинська ГЕС)» (1971); «Над Дніпром» (1974) та інші.
Окрема тема в творчості Георгія Чернявського – міський пейзаж рідного міста. У кінці 1950-х – протягом 1960-х років він створює міські пейзажі «Проспект О.С. Пушкіна в м. Дніпропетровську», «Алея парку імені Т.Г. Шевченка», «Привокзальна площа» та інші. Автор каталогу виставки 1967 р. М.П. Скрипник відзначав:
«Схвильованість поетичної розповіді про життя міста, його природу та людей особливо приваблює глядача в творах Г.Г. Чернявського. Ці полотна нагадують новели, в яких по-справжньому відчуваєш подих металургійного Придніпров’я».
Георгій Чернявський вдало поєднував творчу, громадську та викладацьку діяльність. Однією з особливостей стало те, що він вирушав у творчі поїздки в різні місцевості колишнього Радянського Союзу, від Карпат до Сибіру. Результатом кожної з цих поїздок ставала серія живописних полотен. Зокрема, це серії картин 1960-х років: «Карпати», «Сибір» (1968); «Волга» (1969), пейзажі Криму, Кавказу, Прибалтики та інші.
Як неважко здогадатися, для частих поїздок був необхідний й ідеологічний підтекст. У результати творчість майстра не оминула тему «ленініани», обов’язкового тоді символічно-ідеологічного елементу. Він є автором серій картин: «Музей Володимира Леніна в Горках» (1969); цикл пейзажів «По ленінських місцях» (1969—1980);«Земля Ульяновська» (1970); «Ульянови на Україні» (1972–1977). Але знову ж таки, в його роботах немає надмірного пафосу, а є ліричні зображення об’єктів, пов’язаних з географією життя «вождя».
Георгій Чернявський за життя був високо оцінений державою. Серед нагород майстра – Державна премія України імені Т.Г. Шевченка (1978 рік). Він отримав її за серію живописних полотен, де, як можна здогадатися, передусім згадувалася саме «ленініана». Офіційне формулювання «за серію живописних творів «По ленінських місцях», «Ульянови на Україні» і цикл індустріальних пейзажів».
У 1967 р. художник отримав Почесну грамоту Президії Верховної Ради. У 1969 р. отримав звання заслуженого діяча мистецтв. Далі його удостоїли звання народного художника УРСР (1974 рік). Також він був нагороджений найвищою тоді нагородою – орденом Леніна.
Очолюючи місцеву організацію Спілки художників, Чернявський зробив одну дуже важливу справу. Він висунув ідею побудувати окремий будинок для художників у середмісті, із просторими художніми майстернями. Тут якраз проявилися організаторські таланти митця. Використовуючи тогочасний адміністративний ресурс, цю ідею вдалося успішно реалізувати.
В результаті на проспекті Пушкіна, 61 (нині Лесі Українки) було споруджено чотириповерховий будинок з кількома функціями. Перший поверх зайняло правління Спідки художників та виставкова зала. Другий та третій поверхи займали суто житлові приміщення, а на четвертому розмістилися творчі майстерні. Тут же знаходилася й квартира самого Георгія Чернявського (під номером 5).
Відомий як «Будинок художників», цей об’єкт згодом «обріс» меморіальними дошками, й серед них горельєфом на честь Г.Г. Чернявського. Будинок пережив лихі дев’яності, щоправда, втративши декілька меморіальних дощок, вкрадених шукачами коштовних металів.
У 1974 році художник переїхав до Києва, де його чекав новий творчий та кар’єрний злет. Він став секретарем правління Спілки художників Української РСР. Паралельно викладав спеціальні дисципліни у Київському художньому інституті (у 1975-1978 роках).
Цікаво, що у цей останній період художник продовжував саморозвиток. Він освоїв техніку акварелі. Брав участь у роботі Всесоюзної творчої групи акварелістів.
На жаль, не встиг художник написати книгу спогадів, яка додала б багато цікавих деталей до його життєвого образу.
Помер Георгій Чернявський доволі рано, 31 березня 1981 року, маючи всього 56 років. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
Твори Георгія Чернявського зберігаються у багатьох художніх музеях України: Національний художній музей (м. Київ), художні музеї Дніпра, Донецька, Запоріжжя, Полтави, Музей українського живопису (м. Дніпро), Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького, а також приватних колекціях.
Постать Георгія Чернявського дуже виділяється на тодішньому небосхилі поєднанням гармонії творчого та кар’єрного начал. Безумовно, ця гармонія досягалася творчими компромісами, але, водночас, саме відчуття гармонії дозволяло уникати ризику непоправних конфліктів. Саме тому Чернявський – безсумнівний феномен. Майстер ліричного пейзажу, який вдалося поєднувати з мистецькою кон’юнктурою доби.
Цікаво, що творчий запал майстра перейшов і до його нащадків. Син Володимир Георгійович Чернявський – кандидат наук, отримав архітектурну освіту, але також став художником. Онук художника – Костянтин Володимирович Чернявський також продовжує творчу династію художників.
У рідному місті завжди шанували земляка. На фасаді «Будинку художників» на проспекті Пушкіна (нині Лесі Українки), 61, де з 1966 по 1975 рік мешкав художник, встановлено меморіальну дошку. Точніше це пам’ятний знак – горельєф, де митця зображено у творчому процесі в майстерні.
А в 2014 році (до 90-річного ювілею митця) в нашому місті з’явилась і вулиця Георгія Чернявського. Це вулиця нової забудови, яка проходить у лівобережній частині Дніпра, серед мальовничих озер. Ця вулиця була обрана не випадково – вона своїм характером «відповідає» пейзажам Георгія Чернявського.
А на останок хочеться навести слова мистецтвознавця Павла Говді «Творчість Г.Г. Чернявського – яскравий приклад того, що пейзаж... стає могутньою силою духовного впливу на розум та почуття людини», - завершує Максим Кавун.
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |