Як дніпровські воїни обирають собі позивні на передовій

Усі військовослужбовці мають свій позивний.

Причому на передовий такий позивний практично повністю замінює ім'я та прізвище воїна. Про те, як з'являються позивні, де найчастіше їх використовують, провів та опублікував цікаве дослідження ветеран 128 Дніпровської бригади ТРО, відомий дніпровський історик Дмитро Каюк, матеріали якого неодноразово публікував Міський сайт:

«Вітаю, друзі. Трохи про позивні.

Як відомо, всі військовослужбовці мають позивні.

Наскільки я помітив, ступінь їх використання напряму залежить від того, де розташований підрозділ. Якщо це тилові підрозділи, як-то: штаби, якісь логістичні структури тощо, то позивні не використовують. В повсякденному спілкуванні все, як в цивільному житті - людина має прізвище, імя та по батькові. Ну, враховуючи армійську специфіку, ще є військове звання. Нічого незвичного.

А от в підрозділах, які безпосередньо ведуть бої, все навпаки. Тут здебільшого один одного знають по позивним. Можна багато місяців служити з людиною і знати її лише по позивному. Мене нещодавно спитали про двох бійців, назвавши їх прізвища. Так от, одного я ідентфікував, а другого - ні, хоча ррозумію, що точно його знаю, але лише по позивному.

Зрозуміло, що якщо довго живеш з кимось обік або зав'язуються дружні стосунки, то ти взнаєш і ім'я побратима, і багато чого іншого з його особистого життя. Але більшість хлопців з інших рот чи батальйонів ти все ж таки знаєш по позивному.

Як обирають позивний? Кому як заманеться. Жодних правил чи вимог не існує. Все залежить від власних смаків та уподобань.

Є позивні, очевидно, навіяні романами Майн Ріда та Фенімора Купера - Вітер, Змій, Яструб. До речі, всі три люди начитані. Часто позивний є похідною від імені або прізвища. Наприклад, Гаррі від нашого Ігор, Саня - Сашко. Солдат з прізвищем Царенко має позивний Цар, а з прізвищем Кравченко - Крава. Іноді позивний вказує на цивільну довоєнну професію солдата, наприклад, Механ. Або, як у випадку зі мною, на вчене звання.

Скажу вам, в ТрО мій позивний доволі поширнений. В усякому разі, я не раз і не два зустрічав Доцентів. Це щось та значить! Так от, зі своїм позивним я декілька разів потрапляв в кумедні ситуації.

Розповім зараз одну. Трапилася вона наприкінці 22-го року. Я на своєму китайці їхав через одне з прифронтових сел. Навколо все мертве. Людей вже давно немає. Зникли навіть здичавілі коти та собаки. Розбиті хати, згоріла школа, церква із заваленою вибухом маківкою, поламані дерева і вирви від бомб та снарядів посеред вулиці. Погода наша, південноукраїнська – багнюка й мряка. Тобто суцільний декаданс. Настрій відповідний. Аж раптом з імли виринув пікап. На його номері, як і на моєму, сяяв гордий напис: ДОЦЕНТ. Не змовляючись ми загальмували кабіна проти кабіни й синхронно опустили скло.

- Ви справді доцент? - спитав я усміхненого хлопця в пікселі.
- Так, - відповів він, - а ви?
- Я теж, - радісно підтвердив я і чемно спитав – а в якій галузі пізнання ви доцент?
- Я геолог – доброзичливо озвався мій візаві - а ви з яких наук будете?
- Історик, - амбітно відповів я.
- Не рахується, - заявив вояка.

Мене від несподіванки аж заціпило.

- Ну і чого це геологія рахується, а історія ні? – доволі агресивно поцікавився я.

- Все дуже просто. – відповів геолог – Ви, історики, дурите людей на тисячі років, правильно? А ми, геологи, - на мільйони! Відчуваєте різницю?

Як я сміявся. Ми побажали один одному удачі й роз’їхалися по своїх справах.

Ось такі вони доценти в ЗСУ».

Фото В. Кравченка