Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
сб, 02 ноября 2024
17:22

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті. Хороше

Точка на карті. Хороше
Ще й досі на старих подвір’ях хорошан можна наштовхнутися на уламки старої червоної цегли. Не важко знайти й цілу, якщо взяти лопату й поритися у тих місцях, де колись стояли маєток князя Щербатова, панська економія чи стара церква. На цеглині побачимо букву «Щ» – літера прізвища князя Олександра Щербатова, першого градоначальника Москви й водночас колишнього володаря цих земель.

- Після війни, коли усі почали будуватися, – розповідає Іван Федорович Карпенко, – селяни розбирали або виривали з землі князівську цеглу. Найближчий цегляний завод був аж у Межовій. Хто не лінивий, на візку міг притягти собі цегли не лише на фундамент. Наша з мамою хата (відома народна поетеса Фросина Карпенко. – Прим. автора) теж стоїть на залишках того щербатового майна.

Вже нічого не нагадує тут ні про двоповерховий будинок князя, ні про прекрасний панський сад, ні про бузкові алеї. У 57-му на цьому місці розбили сільську площу.

…Перші відомості про Хороше, як населений пункт, позначаються 1750 роком. Офіційно це є датою заснування села. На той час тут було кілька зимівників – хуторів запорізьких козаків. У 1776 році після ліквідації Запорізької Січі землі з урочищами Хороше та Добренька царський уряд подарував у якості рангової дачі прем’єр-майору Катеринославського пікінерського полку Олексію Івановичу Писемському. Козаки, які мешкали у зимівниках і на хуторах, переселилися у новостворену слободу Писемське.

Писемський зажив недоброї слави – жорстокий по відношенню до кріпаків та ще й затятий картяр. Він програв у карти свої землі, майно, селян. Купив володіння за безцінь Олександр Олексійович Щербатов, один з нащадків знатного князівського роду, московський градоначальник, володар земель у Харківській, Смоленській та в інших губерніях Російської імперії.

Існує легенда про те, яким було його перше знайомство з місцевістю. Ніби приїхав князь, подивився навколо на степи, на ліс, що стіною стояв за селом, і сказав:

- Чудесно-с! Деревня хорошая-с. Так и наименовать – Хорошее.

На той час поселення перебувало у складі Павлоградського повіту. Сановний поміщик, очевидно, любив бувати тут, та й люди його поважали. Бо людиною Олександр Олексійович був справедливою. Відійшовши від своїх градоначальницьких справ у Москві, він часто приїздить у Хороше разом з сім’єю. Ось як описує у своїх спогадах зустріч князя селянами його онук Сергій Трубецький, який після революції емігрував до Франції й помер там у 1949 році:

«Дідусь виходив на ганок хорошівського будинку з колонами не один, а з усіма нами. Сільський староста тримав на руках дерев’яне деко, вкрите вишитим рушником, на ньому – пшенична паляниця і сіль у дерев’яній солонці. Дідусь розмовляв зі стариками, зазвичай це були розмови про врожай. Між тим, з економії приносили горілку та сало.

Спілкування з народом у Хорошому було постійним. Часом князю доповідали, що з церкви приїхала весільна процесія селян. За його розпорядженням до зали входили молоді, їхні батьки й дехто з супроводжуючих. Гості були збентежені багатим вбранням приміщення, ніяково ступали по паркету в своїх чоботях. Князь ніколи не приймав селян у будинку, завжди виходив до них, але для весіль робився виняток.

Молоді кидалися князеві у ноги, так, як вони це робили перед своїми батьками, повертаючись з церкви. Щербатов у таких випадках страшенно гнівався: «Тільки перед Богом на коліна стають!», але тут була зовсім інша ситуація, тут була традиційна церемонія й князь був батьком «своїх» селян. Потім молоді підводилися з колін. Дідусь їх вітав, іноді говорив кілька напутніх слів й завжди дарував золотий».

Першою турботою в усіх князівських володіннях була церква. У 1871 році у Хорошому було закладено новий цегляний храм на честь Олександра Невського. Через 10 років у ньому вже лунала молитва та проходило богослужіння.

Цікава історія про те, як приймалося рішення побудувати церкву. Автору цих рядків вдалося поспілкувтися з людиною, яку в Хорошому називають літописцем. Федір Тільний, корінний мешканець села, скільки жив у ньому, стільки й відкривав сторінку за сторінкою його історії. Тим, що знав сам і чув від людей, ділився на сторінках Петропавлівської районної газети «Степова зоря». Сьогодні він мешкає у Донецьку, спілкуємося з ним по телефону.

- Як, значить, було діло, – починає Федір Петрович, – селяни у Хорошому дуже полюбляли горілку. Уявіть собі, на його території аж 22 шинки! Раз зібрав пан сходку та й виніс на обговорення два питання – про боротьбу з пияцтвом та будівництво церкви. Після всього, що там говорилося, Олександр Олексійович сказав: залишає у селі два шинки, інші закриває, а натомість усі гуртом починають будувати церкву.

Шанували селяни свого пана, а ще були вдячні за велику цегляну школу, в якій найбільше приміщення відвели для «народних читань».

…У 1905 році поміщицький маєток розгромили, але це вже після смерті князя. Помер Олександр Олексійович Щербатов у 1902 році.

На монахах трималася економіка села

У 1885 році на березі Самари між Хорошим та Коханівкою було засновано Свято-Троїцький монастир з домовим двопрестольним храмом. При монастирі розташовувалоя місіонерське училище. Тут були всі необхідні господарські будівлі та приміщення для монахів. При цьому 1339 десятин орної землі та 70 десятин під лісом, млин, цегляний завод.

Усього на той час в обителі перебувало 42 особи: 9 ієромонахів, 2 ієродиякони, 16 монахів і 15 послушників. Настоятелем монастиря був ієромонах Афанасій.

- При монастирі існувало дві церкви, – продовжує розповідь Федір Тільний. – Обитель розташовувалася на горі, вона слугувала для подорожніх орієнтиром. Доріг навіть грунтових тоді не було – степ та й степ, тож люди їхали у напрямку монастирських церков. У монахів працював мій дідусь. Так він розповідав, що монахи міцно хазяйнували. Були там збудовані іноземцями зерносховища. Приїздили французи великими машинами й забирали зерно. А у Коханівці стояли конюшні з породистими кіньми, там згодом зробили колгоспні ферми.

Не так давно мешканці села дізналися про те, що в них знову буде монастир. 14 червня 2011 року Священний Синод Української Православної Церкви на своєму черговому засіданні прийняв рішення відродити у Дніпропетровській єпархії Свято-Троїцький Пустинний чоловічий монастир у селі Хорошому Петропавлівського району. Намісником його затверджено ієромонаха Зосима (Водолазький).

Справи посуваються. Під монастир вже викуплено у селян кілька будинків, що стоять поряд. Зокрема, продано й садибу Фросини Карпенко.

- Я продав материну хату, бо в мене є де жити, – говорить Іван Карпенко. – Після смерті брата ми з дружиною перебралися в його дім. А мамин будинок все одно стояв би порожнім.

«Родослівна» Хорошого у надійних руках

Багато води спливло з тих часів. Фросина Карпенко писала: «Новим співом наповнився степ, у тридцяті роки вплелася до пташиного хору нова басовита гучна пісня тракторів, які вже з’явилися у радгоспі «Дніпропетровський». Чарівна то була пісня».

А потім прийшла війна. Німці, відступаючи, палили сільські хати.

- Вціліло лише 10 дворів, – продовжує згадувати Федір Петрович Тільний. – Наша хата спалахнула наче сірник. Там було кукурудзиння та сіно. Я дуже злякався й сховався у погріб. Коли виліз, усе навкруги оповито димом. По вулиці суцільні згарища. А сусідська хата церковного старости Дмитра Карпенка неушкоджена. Кажуть, коли німці кидали смолоскипи, батюшка стояв на воротах з хрестом.

З села пішло на війну 537 жителів, кожен другий з них не повернувся додому. 167 мешканців нагороджено орденами та медалями. А Степан Дейнека став Героєм Радянського Союзу, повним кавалером ордена Слави – Степан Скиба. Федір Легкошкур був правофланговим на Параді Перемоги 1945 року в Москві.

Справу збереження історії, пам’яті взяв на себе педколектив середньої школи на чолі з Ольгою Іванівною Городнянською. Сьогодні ця скарбниця подій і фактів від давнини до нашого часу є однією з кращих серед сільських музеїв області. Завідує музеєм вчитель історії Любов Яківна Гопка, випускниця школи.

…Село й справді дуже гарне. Не помилився московський градоначальник, коли майже 150 років тому обрав ці місця «для душі». Сьогоді Хороше – одне з наймальовничіших та найбільших сіл Петропавлівщини.

Gorod.dp.ua на Facebook.


Андрик  (07.02.14 14:04): Клевая статья.Вот только фотография не с тех мест,во всяком случае я такого ракурса не помню. Ответить | С цитатой
Dr_House  (07.02.14 11:04): Все детство провел у бабушки в Хорошем. Там действительно очень хорошо. Сейчас бываю там реже, но все равно приятно приехать и почувствовать это спокойствие, тишину и умиротворение. А какие там звездные ночи... В городе так не бывает. Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
благодарный читатель  (06.02.14 18:42): Низкий поклон тебе до земли за статью, Валентина Кордюкова.
А пустили бы на эту тему козла в огород, прошу прощения Чабана, тут бы и кровавый сталинский режим и загубленные "безвинно" попы были б.
А так - приятно взору и уму и сердцу.))
Ответить | С цитатой
ЛаКоста  (06.02.14 18:38): Хорошо бы Путину. Хоть пожили б еще. Ответить | С цитатой
полосатый рейс  (06.02.14 18:20): Жаль рыги все продадут, то-ли китайцам, то ли путину( Печалька. Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
13,5
млн грн финансовой помощи для полиции Горсовет выделил в 2023 г.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте