Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
сб, 23 ноября 2024
03:17

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Школяр допоміг дізнатися про долю загиблих солдатів

Школяр допоміг дізнатися про долю загиблих солдатів
Перефразовуючи крилатий вислів про те, що війна не закінчилась, поки не похований останній загиблий солдат, можна стверджувати, що війна продовжується, поки не стала відома доля всіх безвісти пропалих на ній. А таких було сотні тисяч солдатів.

І хоча з часу закінчення Великої Вітчизняної війни минуло 69 років, — ціле людське життя, багатьом ниє в душі від невідомості: а що сталося з батьком, дідусем, братом, дядьком, на якого колись прийшло коротке й скупе повідомлення «пропав безвісти»…

Історія, про яку піде мова, надзвичайно цікава й неординарна.

…Серед жителів села Широкополе Солонянського району побутувала оповідь, ніби біля села був підбитий радянський танк Т-34 і в ньому загинув цілий екіпаж.

Кожен по-своєму трактував цю історію… Лише один факт був точно встановлений: у братській могилі села дійсно поховані якісь три воїни без зазначення прізвищ, а отже, були невідомими. Два роки пішло на пошуки достовірних фактів.

Але нічого б у цій історії не було дивного, якби до її розгадки не була причетна зовсім немісцева людина, і було б несправедливо і неетично не згадати її, бо саме вона дала поштовх до її розгадки і подальшого дослідження.

Нею виявився… учень 8-го класу Калинівської НСШ Михайло Васильович Веремієв. Учень заслуговує на те, щоб за цей благородний вчинок його називали по-батькові, так як він не стояв осторонь події. Хлопчина у с. Калинівці відомий як пошуківець-професіонал, що по крупинках збирає різнобічну інформацію про загиблих чи безвісти зниклих воїнів Великої Вітчизняної війни.

Саме він своєю кропіткою роботою разом з батьком через сайт obd.memorial.ru і через Архіви віднайшов прізвища 40 раніше невідомих воїнів, що покояться в братській могилі в центрі села Калинівки.

На урочистому святі при зачитуванні цих прізвищ усі присутні в залі Будинку культури зі слізьми на очах, затамувавши подих, встали зі своїх місць, щоб вшанувати загиблих.

Що ж на цей раз такого дивного зробив цей хлопчина? Через Інтернет він віднайшов, здавалося б, зовсім непомітний папірець під назвою «Схема погребения орудийных номеров 318-го дивизиона 62-го гвардейского запорожского минометного полка…» Саме на цьому документі були зазначені три воїни, які були поховані в одному місці «на західній окраїні хутора Канцерополь Солонянського району».

…І тут згадалася оповідь про трьох воїнів із танка Т-34, що ніби був підбитий десь біля села. Промайнула думка: невже це і є ті три воїни, поховані в братській могилі села як невідомі?.. Здавалося, що історію цю майже розгадано, але вийшло зовсім по-іншому. Дослідження затягнулося на довгі роки, і результат виявився позитивний.

До розгадки цієї непростої історії підключився і мій давній знайомий, пенсіонер, пошуківець-професіонал Євген Вікторович Гербіч — житель с. Кохане Токмакського району Запорізької області. Ця людина займається тільки пошуком воїнів, які були в полоні в ворога. Результат фантастичний: знайдено понад 1200 воїнів-військовополонених, яких раніше вважали безвісти зниклими…

А в знайденому документі згадувалися три воїни: Василь Петрович Алмазов, Леонтій Олександрович Прокопенко і Іван Гнатович Федоров. Згідно з цим документом вони загинули 6 листопада 1943 р. і були поховані «на західній окраїні хутора Канцерополь». Але, перевіряючи списки загиблих, було встановлено, що на братській могилі села позначені лише Л. О. Прокопенко і В. П. Алмазов. Чому ж І. Г. Федоров на братській могилі не був позначений, зразу взнати не вдалося. Прямих свідків даної події в селі, на жаль, просто вже не знайшлося.

Але от що згадала про цю історію жителька села, дитина війни — Любов Миколаївна Залужня (Гудим):

«…Я добре пам’ятаю, що до і після війни на окраїні села проживав Олексій Третяк. Саме за його хатою були дві могилки: одна широка, а друга — вузенька. Десь у 1947 році я була свідком, як дорослі ці могилки розкопували. Виявилося, що у широкій могилці були останки двох воїнів. Прізвища їх взнали, при них були чи то документи, чи якісь капсули із записочками, — я вже точно не пам’ятаю. І з другої могилки теж викопали останки воїна, але документів при ньому не знайшли. Так їх трьох і перепоховали у братську могилу села. Двоє були відомі, а третього поховали як невідомого солдата…»

Цим невідомим солдатом виявився побратим Алмазові і Прокопенка — Іван Гнатович Федоров, 1912 р. н., гвардії рядовий, орудійний номер (наводчик) 5-ї батареї, 318-го гвардійського мінометного дивізіону 6223 ГЗМП, уродженець Ленінградської області, Окуловського району, с. Заозер’я. Був призваний в РСЧА Хімкінським РВК у 1942 році. (ЦАМО Р.Ф., м. Подольськ).

Подальше ознайомлення з архівними документами виявило ще одну загадку.

Згідно з «Книгою Пам’яті» по Московській області (Хімкінський район, (т. 26, стор. 272) І. Г. Федоров значився як І. Г. Федотов. Виявляється, його дружина — Параска Миколаївна Федорова, у 1951 і у 1960 році по спец. анкеті РВК розшукувала свого чоловіка — І. Г. Федорова і не знайшла, бо він був зазначений під прізвищем Федотов. При перевірці фінансових документів 6223 ГЗМП було виявлено, що відомості за вересень, жовтень і листопад місяць підписував саме І. Г. Федоров. А от Федотова у полку зовсім не існувало. Про це свідчать архівні документи.

Висновок один: при складанні «Схеми поховання…» цих трьох воїнів із 6223 ГЗМП прізвище Івана Гнатовича було записане правильно — Федоров, а при складанні «Списку безповоротних втрат» в Оперативній групі гвардійських мінометних частин 3-го Українського фронту прізвище Федоров саме неуважним писарем було записане як Федотов.

Саме тому Іван Гнатович числився зниклим безвісти і саме тому про Федорова не було підтвердження про його призов на службу в армію.

Крім того, виявилося, що саме 6 листопада 1943 року на вогневій позиції, крім Федорова, Алмазова і Прокопенка загинули ще й А. К. Курманчузін і О. П. Сініцин. Останній взагалі не вписаний у списки загиблих.

Згідно з рішенням сесії Башмачанської сільради, І. Г. Федоров і О. П. Сініцин будуть зазначені на братській могилі села.

Користуючись можливістю, через газету «Зоря» прошу подякувати всім учасникам-пошуківцям: Василю Олексійовичу Веремієву і його сину Михайлу (с. Калинівка Солонянського району); Є. В. Гербічу (с. Кохане Токмакського району Запорізької області); Любові Миколаївні Залужній (с. Широкополе (Канцерополь) Солонянського району).

Gorod.dp.ua на Facebook.

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
65
лет со дня первой местной телевизионной передачи в Днепре

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте