Кам’янське — Дніпродзержинськ

Днепродзержинск. Театр. Лето

Днепродзержинск, ДМКД

пр. Ленина, Днепродзержинск

Костел Святого Николая

Л.И.Брежнев Днепродзержинск

Днепродзержинск

Голубое озеро

Днепропетровск-взгляд со стороны

Днепровский металлургический комбинат

За доби Київської Русі тут проходили важливі торгові шляхи: Соляний, Залозний, водний Грецький, поблизу була переправа через Дніпро. Через постійні татаро-монгольські набігі ці землі перетворилися на частину Дикого поля. В 1-ій половині ХVII ст. на давньому Торжанському шляху виникло село Романкове, яке й поклало початок місту.

Масове заселення цих земель почалося за часів Нової Січі (1734–1775), тоді виникли запорозькі слободи Кам’янське (1750, від слова «камінь» за кам’янистим рельєфом), Тритузне (1740), Карнаухівка (1-а пол ХVIII ст.), що входили до складу Кодацької паланки. За легендами їх заснували козаки Романюха, Трейтуз, Карнаух, Камеон, які поставили в цих місцях свої зимівники. З часом вони перетворилися на селища, а пізніше злилися в єдине — Кам’янське. Після ліквідації Запорозької Січі 1775 року село увійшло до складу Саксаганського (Новокодацького) повіту Слов’янської провінції Новоросійської губернії, а 1802 року — до складу Катеринославського повіту Катеринославської губернії.

Відірване від головних торгових шляхів і основних промислових районів, Кам’янське розвивалося повільно. Населення у 1781 р. складало 840 осіб, в 1859 — 2 926. Основне заняття жителів — землеробство, скотарство, риболовля, промисли.

Подальший розвиток селища пов’язаний з відміною кріпацтва та розвитком промисловості. Бурхливий розвиток почався в 2-ій пол. ХIХ ст., у період індустріалізації. Близьке розташування покладів руди та кам’яного вугілля привабило закордонних інвесторів. У Кам’янському почали будувати кузні, олійниці, крамниці, млини. У 1880-х рр., із будівництвом Катерининославської залізниці, яка проходила поблизу і з’єднувала Донбас із Криворіжжям, відбувається промислове піднесення Кам’янського. 1884 р. на північно-західній околиці селища побудовано шпало-просочувальний завод для потреб Катерининської залізниці, відкрито залізничну станцію Тритузна, що з’єднувала спеціальною гілкою зі станцією Запоріжжя-Кам’янське. 1886 р. у слободі мешкало 2.901 осіб, у якому були 479 дворів, православна церква і базар по неділях. Слобода входила до складу Романківської волості разом з Романковим, Тритузним і Аулами. Карнаухівка входила до Діївської волості.

1887 року Південноросійське Дніпровське металургійне товариство, акціонерами якого були бельгійські, польські та французькі промисловці, почало спорудження побли-зу села найбільшого на ті часи металургійного заводу (нині Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Дзержинського). Через два роки перша домна стала до ладу. Цей та інші заводи, а також залізниця сприяли збільшенню населення, яке стікалось сюди не лише з найближчих губерній України, а й з Центральної Росії та Білорусії. З 1887 по 1896 рік в робітничій колонії заводу населення зросло з двох до вісімнадцяти тисяч чоловік.

Крім металургійного, в Кам’янському було ще два цегельні заводи, один пивоварений, три парові млини, кілька десятків кустарних майстерень.

Громадське і культурне життя зосереджувалось головним чином навколо Дніпровського заводу. Існувало заводське двокласне училище для дітей робітників і службовців, було відкрито лікарню з амбулаторією, створено товариство споживачів. Клуб і народна аудиторія надавали можливість заповнювати вільний час спортом, театральними розвагами, танцювальними вечорами, підвищувати освітній рівень. У Кам’янському було два православні храми, католицький костьол, синагога, молитовні будинки для віруючих інших конфесій.

Статус міста Кам’янське отримало 1917 року, 1936 року воно було перейменоване на Дніпродзержинськ на честь радянського державного та партійного діяча Фелікса Дзержинського. У 1938 р. до складу міста включені села Романкове та Тритузне.

Сьогодні це одне з найбільших індустріальних міст Дніпропетровщини з розвиненим промисловим комплексом і розгалуженою інфраструктурою, центр освіти, науки, культури.